Страх стати мачухою: Ліза уникала шлюбу з удовцем.
Мачуха добре бачила, що Ліза не хоче виходити за удовця, і не тому, що він мав маленьку доньку, чи був старшим, а через страх. Його холодний погляд пронизував аж до глибини серця, і від жаху воно починало битися швидше, ніби обороняючись від стріл, що летіли з його очей. Ліза опускала очі додолу, не маючи сміливости підняти їх, а коли піднімала усі бачили сльози.
Вони котилися по її обличчю, розпеченому соромом, як снігова лавина. Руки тремтіли, маленькі кулачки хотіли захиститися від мачухи та навязаного жениха. Але зрадницький язик, проклятий він був, вимовив: «Вийду».
От і добре! В такий дім, до такого чоловіка гріх не піти! Адже з першою дружиною поводився, як із пані, вона була мяка, як глина, слабка, худа, завжди хворіла й кашляла. Ходили вони так: він три кроки, вона один. Зупинялася, дихала, наче паровоз, а він обіймав і заспокоював, не нарікаючи, як твій батько, божевільний.
Коли вона завагітніла, майже ніхто не бачив її на ногах. Лежала постійно, а після пологів він сам уночі вставав до дитини, а вона зовсім ослабла. Так його мати розповідала.
А ти здорова, як ріпа! Він тебе в червоному кутку посадить. Ти ж уміла і серпом, і косою, і прясти, і ткати. Гріх тебе за молодого віддавати, у них ще характер не встоявся, дурниць не показали, а цей чоловік відкритий, про нього все знаємо. Як тобі пощастило!
Гучні весілля влаштовувати не будемо, посидимо тихо, удовцю весіль не треба, адже померлу не будемо сквернити танцями. І скриню збирати не велів казав, у домі всього доволі.
Ярослав одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Оксана часто хворіла, була тендітною, але мати казала, що він гарний чоловік, сильний, йому треба жінки, а не дівчини. Та ні люди, ні власний розум його не переконали йому потрібна була лише Оксана, і все.
По селу ходили чутки, що вона його причарувала, бо лише заклята людина, яка не пожила справжнього життя, добровільно перетворить його на лікарню, страждання й біль. Лікарі казали, що у Оксани слабкі легені: будь-яка застуда переростала в запалення, потім в астму, а далі хто знає, може, й гірше.
Ярослав вірив, що його любов віджене смерть від дружини, вилікує її, і хвороба відступить. Спочатку, після весілля, все й справді було добре. Щасливі молодята не могли натішитися своїм щастям.
А потім, коли Оксана завагітніла, наче всередині неї перевернулося. Постійна слабкість, запаморочення, сонливість робили її такою безсилою, що вона не могла ані прати, ані доїти корову, навіть розчісати свій довгий густий волосся.
Лікарі казали, що це токсикоз, після пологів окріпне. Ярослав з любовю доглядав за дружиною, без нарікань. Його мати день і ніч докоряла, що він привів у дім не господиню, а проблему. Ярослав захищав дружину, як голодний орел своє гніздо, і попросив матір не приходити до них.
Оксана народила донечку, і Ярослав сподівався, що в родину повернуться сила й радість. Так, щастя повернулося, але ненадовго. Одного разу, застудившись, Оксана вже ніколи не видужала і просто танула на очах.
Її забрали до лікарні, але лікар прямо сказав:
Її легені не витримають.
Сказав просто, по-сільському. Оксана знала, що їй залишилося недовго. Спочатку трималася, не показувала цього. Вимушена усмішка, більше схожа на гримасу болю, зберігалася на губах, але очі видавали страх за завтрашній день, за доньку.
Ніби погляд прощався й наказував запамятати її веселою, щасливою. Її худорлявість з виступаючими ребрами, запала грудь, висохлі пальці, опущені тонкі плечі усе це без слів казало, що смерть стоїть поруч і чекає останнього подиху своєї обраниці.
Відчуваючи свій кінець, Оксана попросила чоловіка вислухати її прохання.
Не знайшлося ще людини, яка б змінила Божі плани. Наша любов втомилася боротися зі смертю, сили закінчилися, я більше не можу і я втомилася від болю, від думок. Вибач мені й доньці. Я народилася для страждань і прирекла вас на муки.
Ярослав узяв її гарячі руки і почав цілувати. Із важкого, переривчастого дихання зрозумів вона поспішає сказати щось важливе. Він відчував, що жити їй залишилося кілька хвилин.
Вона почала говорити про свою любов до них, про турботу за доньку, говорила, задихаючись, а потім перевела дух і тихо промовила:
Одружся на Лізі. Вона буде доброю дружиною, ти добрий чоловік, батько, і вона буде доброю матірю. Вона пережила не менше, ніж я, з мачухами, з поганими батьками. Мене вражає її життя, і моя мати дружить з їхньою родиною. В неї очі, як у сокола бачить все наперед.
Ліза дуже добра, працьовита, терпляча, доньку не скри
