Я народилася в селі. У мене є два старших брати.
Роботи в нас завжди вистачало. У мене з братами велика різниця у віці. Старшому Ігорю було 10 років, коли я народилася, а середньому Богдану було 7 років.
Попри те, що я молодша, я вважала своїм обов’язком допомагати батькам. Я бачила, як мамі важко годувати усіх, тож старалася їй допомогти. Батько увесь час працював на городі. Після того, як я допомагала мамі, я йшла допомагати йому.
Ігор та Богдан були бешкетниками, мамі з батьком часто доводилося за них червоніти. Допомагали батькам вони неохоче, часто батьків викликали в школу через їх погану поведінку. Інколи вони мене ображали та ніколи не захищали від розбишак.
Коли брати підросли, вони переїхали жити в місто. Я залишилась з батьками. Ігор та Богдан навчалися в одному училищі, вони стали автомеханіками.
Якось в Ігоря виникла ідея відкрити власний автосервіс. Він вирішив залучити до своєї справи середнього брата Богдана. Їм не вистачало грошей на відкриття власної справи, тож вони попросили у батька. Казали що як тільки з’явиться можливість, вони все віддадуть. Батько погодився їм допомогти.
Згодом вони обоє одружилися та у них народилися діти. Бачитись ми стали дуже рідко.
Я також вчилася у місті на вчителя початкових класів, працювати повернувся у рідне село. Зустрілася зі своїми буду чоловіком Андрієм та ми одружилися.
Після одруження стали жити разом з батьками та їм допомагати. Завели на свійську худобу та працювали на городі.
батьки були дуже щасливі за нас, все було добре рівно до тих пір, поки не захворів батько.
Лікарі не давали ніяких прогнозів, казали, що робитимуть все можливе, щоб продовжити його життя, проте сталося неминуче. Батько помер.
Мама дуже важко переживала втрату свого коханого чоловіка, внаслідок цього вона теж дуже сильно захворіла. Стан її здоров’я дуже сильно погіршився і вона перестала ходити.
Брати лише раз приїхав її провідати, поспівчували мені та поїхали у місто. Сказали, що допомагатимуть матеріально. Ми з Андрієм самі доглядали за мамою. Добре, що ми проживали разом. Я готувала їсти, Андрій виконувалось важку чоловічу роботу.
Ігор та Богдан лише присилали гроші та зрідка телефонували. До мами не приїжджали зовсім. Мама часто запитувала мене про братів, хотіла їх побачити. Цікавилась чому вони не приїжджають. Я не знала, що на це відповісти, та казала, що в них багато роботи, обіцяла мамі, що вони скоро приїдуть.
Мама їх так і не дочекалася. Невдовзі її не стало. Коли був похорон Ігоря та Богдана теж не було поряд. Вони не дали гроші навіть на те, щоб організувати похорон та поминальний обід. Ми з Андрієм власними коштами все організували, сусіди нам допомогли чи могли.
Лише через пів року після того, як мами не стало, Ігор та Богдан з’явилися на нашому порозі. Вони приїхали не для того, щоб побачити, як я тут живу, а для оформлення спадщини. З’ясувалося, що будинок батько заповів Їм обом. А тепер брати хочуть його продати. Моєї думки, звичайно, ніхто не запитав. Та не цікавить де я житиму після продажу будинку.
