«Лише добу — і нас виставили»: як свекруха запросила в гости, а потім не витримала наших дітей
Коли свекруха Наталя Миколаївна запросила нас на вихідні до свого заміського будинку, я, чесно кажучи, не горів бажанням їхати. Наші стосунки з нею завжди були… скажімо так, прохолодні. Ми не сварились відверто, але й теплоти між нами не було. Вона дзвонила лише іноді, щоб дізнатися, як справи у онуків, і я лише раділа, що спілкування обмежується короткими розмовами. Та після виходу на пенсію Наталя Миколаївна раптом вирішила стати «бабусею року» та побачитися з дітьми. «Приїжджайте на шашлики, подихнемо свіжим повітрям, відпочинемо!» — запрошувала вона. Що ж, якщо чоловікові не важко, а дітям буде цікаво — я погодився.
Чоловік навіть з роботи раніше відпросився. Приїхали, влаштувалися, шашлики досмажувалися, діти веселилися, погода чудова. Нас поселили на другому поверсі — зручно, просторино. Вечір пройшов приємно, батько чоловіка налив йому пару чарок, вони розговорилися. Я тим часом укладав молодшого сина спати, а старший залишився у дворі з бабусею та дідусем — там ще сусіди підійшли. Через кілька годин повертаюся, а свекруха вже з перекривленим обличчям: «Забирай його. Він у мене всі сили витягнув! Носиться без перестанку!»
На ранок я встав раніше, пішов готувати сніданок. Молодший був зі мною на кухні, старший прокинувся пізніше та вийшов у двір гратися у м’яча. І ось у кімнату влітає Наталя Миколаївна, вся роздратована: «У тебе син зовсім невихований! По сходах бігав, кричав, а ж гості ще сплять!» Тільки ж ніхто не спав — було вже майже дев’ята ранку. А мій син не бігав, а йшов униз обережно. Та її вже не переконати — якщо онук шумить, значить, я поганий батько.
Пізніше старший знову пробіг по сходах, вже коли всі були на вулиці. «Ось! Знову бігає! Ніякого спокою від них!» — зіграно зітхнула вона й показово притиснула долоню до чола. Я стримався, але всередині вже закипав: «А навіщо ви нас кликали, якщо вас дратує присутність власних онуків?!»
А потім молодший син розридався — у нього різалися зубки. Почалася істерика. Свекруха здригнулася, наче її струмом вдарило: «Ой, усе! Я так не витримаю! Їдьте сьогодні! Ще день — і в мене з головою буде біда!» — скрикнула вона із виглядом страждальниці. Чоловік спробував заперечити: «Мамо, я ще вчорашнього не виспався, мені не можна за кермо!» Вона миттєво лізти за алкотестером. Так, ви не помиляєтесь — вона кожні півгодини міряла рівень алкоголю в крові сина, щоб знати, коли можна нас виставити.
До обіду ми вже збирали речі. Попрощалися сухо. Чоловік спілкується з батьками досі, а я трубку більше не беру. І не збираюся. НещоНещодавно вона знову подзвонила — запросила зустрічати Новий рік у її заміському “раї”, але я відповів рішуче: “Ні, мені вистачило одного разу”.
