У селі всі знали й не любили Тараса через його нестерпний характер. Був він одружений з Галею, лагідною жінкою, але з проблемами не могла народити чоловікові дітей. Прожили дванадцять років, а дітей так і не було.
Раптом, як грім серед ясного неба Галя померла. Її мати знала, що дочку щось турбує, але та не скаржилася.
Донечко, ти останнім часом погано виглядаєш, питала мати, коли Галя рідко заходила до батьків.
Нічого, мамо, нічого. Буває слабкість, голова крутиться, але я відлежуся й піду далі. Не хвилюйся, заспокоювала вона.
Галя не звикла скаржитися, особливо чоловікові він не терпів, коли жінка хворіла.
Не прикидайся, знаю я вас, баб. У вас завжди щось болить. Робити не хочеться, от і нарікаєш, щоб від роботи ухилитися. Ніхто тебе тут не жалітиме, чувся у відповідь грубий голос.
Після похорону минув рік. Тарас жив один, але думки про новий шлюб не давали йому спокою. Одному погано, хоч і звик до самотності. Почав придивлятися до жінок.
Треба брати бездітну, думав він. Чужих дітей мені не треба. Але мої однолітки всі з дітьми. Треба шукати молодшу
Тарас розумів: його характер не подобався сусідам, друзів не було не кожна піде за нього. Вибір впав на Олену. Вона була тихою, непомітною, але працьовитою.
Одного разу він зустрів її, навмисне піджидаючи:
Оленко, підійди сюди, покликав він, коли вона йшла повз його двір.
Підняла очи, побачила Тараса в брамі й підійшла.
Добрий день, скромно привіталася.
Здоров, відповів він грубувато. Слухай, питаю прямо: вийдеш за мене? Я самотній, господарство міцне. Житимемо добре, дітей народимо. Спадкоємців у мене немає.
Ой, я не знаю почервоніла Олена. Потрібно з матірю порадитися.
Радися, а я ввечері зайду.
Олена прийшла додому й сказала матері:
Мамо, мабуть, вийду заміж.
ЗА КОГО?! аж скрикнула мати. У тебе ж навіть парубка нема!
Тарас сьогодні прийде свататися
Доню, він же набагато старший. Подумай! Характер у нього важкий. У селі шепочуться, що зжив першу жінку може, трудом замучив, може, ще як Хто його знає.
Мамо, не до вибору мені. Женихи не стоять у черзі, а роки йдуть. Може, то просто плітки
Олена вийшла за Тараса. Перший час у селі багато говорили. Хто жалів дівчину:
Даремно вона за нього пішла. Жорстокий він, непривітний.
Інші ж хвалили його вибір:
Талановиту взяв слухатиме й трудитимеся.
Так воно й було. Тарас із сусідами не ладнав, а тещу ненавидів, тому Олену рідко відпускав до матері.
Деспот, як є, нарікала мати, коли дочка втікала до неї, часом навпростець, коли чоловік був у полі.
Мамо, усе добре. Я знайду до нього підхід. Він гарчить, а я мовчу. Молюся Богові за терпіння, заспокоювала вона.
Ох, доню, з таким скнарою доведеться все життя молитися, плакала мати.
Але Олена народила двох синів за пять років. Не скажеш, що Тарас не любив дітей любив, але по-своєму. Гарчав і лаявся на них, а мати навчала:
Тримайтеся від тата подалі, щоб під гарячу руку не потрапити.
Хлопці швидко зрозуміли, що краще бути подалі. Підростали, але Тарас все одно був незадоволений.
Де ці ледарі шастають? Треба дома допомагати, а вони бігають! Ти їх привчила тікати! гримів на всю вулицю.
Олена звикла до його криків. Хоч була молодша, але терплячіша. Господарство трималося на ній. А Тарас останнім часом частіше пив і лаявся.
Сусіди все бачили, уникали його. Із двору лунали крики:
Усім ви мене докучили! Я працюю, вас годую, а вдома хати ні від кого!
Його сипий пяний голос лунав на всю вулицю. Іноді Олена наважувалася відповісти:
Сам хотів одруА Олена, хоч і змучена життям, усміхалася, бо знала тепер у ній є тепло, яке Тарас так і не зміг забрати.
