У селі всі знали й недолюблювали Тараса через його нестерпний характер. Був одружений з Олесею, тихою жінкою, але з проблемами не могла подарувати чоловікові дітей. Прожили дванадцять років, а дитинки все не було.
Раптом, як грім серед ясного неба померла Олеся. Її мати знала, що дочку щось турбує, але та не скаржилася.
Доню, ти останнім часом недужа, питала мати, коли та заходила до батьків.
Нічого, мамо. Буває слабкість, голова крутиться, але відлежуся й піду далі. Не хвилюйся, заспокоювала вона.
Олеся не звикла нарікати, особливо перед чоловіком. Він не терпів, коли жінка скаржилася на біль чи нездужання.
Не прикидайся! Знаю я вас, баб, гримав він. Завжди щось болить. Господарювати лінь, от і скаржишся. Не плач, ніхто тебе тут не жалітиме.
Після похорону минув рік. Тарас жив самотньо, але думки про одруження не полишали. Одному погано, хоч і звик до самітності. Придивлявся до жінок.
Треба брати бездітну, думав він. Чужі діти мені не потрібні. Та й мої однолітки вже всі з дітьми. Треба молодшу. Та хто ж за мене піде?
Він розумів, що його гіркий характер усім докучає, друзів нема, і не кожна погодиться стати його дружиною. Виділив Галину тиху, працьовиту, непомітну мов мишка.
Якось зустрів її біля хати (правду кажучи, спецівав).
Галю, підійди сюди, покликав він.
Вона підвела очі й несміливо підійшла.
Добрий день, віткнула.
Здоров, буркнув Тарас. Дивлюсь я на тебе Не пішла б за мене? Одинокий я, господарство міцне. Житимемо в достатку, дітей народимо. Спадкоємців нема.
Ой, не знаю Защемило їй серце. Маму треба спитати.
Добре, питай. А я ввечері зайду.
Прийшла Галя додому й виклала матері:
Мамо, мабуть, вийду заміж.
За кого? Хіба в тебе є хлопець?
Тарас сьогодні приходитиме
Доню, та він же набагато старший! Подумай добре. Характер у нього лихий. Усі шепочуться, що він дружину свою в труну загнав то працею, то криком. Хто його знає
Мамо, а хто ж мене візьме? Женихів нема, роки йдуть. Може, це просто плітки
Галя вийшла за Тараса. Село довго теревенило: хто жалів її, хто вважав, що Тарасові пощастило з тихою господинею. Так воно й було він лився на всіх, але дружину тримав у кулаці. Тещу ненавидів і рідко відпускав Галю до неї.
Деспот і грубіян, казала мати. Як же ти його терпиш?
Нічого, мамо, відповідала Галя. Я його підлаштуватися навчилася. Він гавкає, а я мовчу. Богу молюся, щоб терпіння дарував.
За пять років вона народила двох синів. Тарас, звісно, любив їх, але по-своєму лаяв, гримав. Галя вчила дітей:
Тримайтесь подалі від батька, аби під гарячу руку не потрапили.
Хлопці швидко зрозуміли, куди вітер дме, і тікали з хати гуляти. Але Тарас все одно бурчав:
Де ці ледарі шкандибають? Хати не тримають! Це ти їх так виховала!
Галя вже не реагувала. Хоч і була молодша, але мудріша. А Тарас все частіше пригорщав горілку й шумів. Односельці знали ліпше з ним не звязуватися.
Усі ви мене втомили! лунало з його подвіря. Працюю, вас годую, а вдячності нема!
Галя іноді пробувала вставити слово:
Сам хотів одружитися, сам хотів дітей. Чого тепер репетуєш?
Але краще б мовчала він не вгавав.
Ох, доню, плакала мати, я б давно втекла від нього!
Дітей треба піднімати, мамо. Вже звикла.
Сини виросли, поїхали до міста, вчилися, одружилися. Навідувалися рідко.
Мамо, не ображайся. Не хочеться батькові в очі дивитися.
Старший обіцяв:
Як оселюся, заберу тебе до себе.
Ні, сину. Тут моя доля.
Тарас буяТарас помер уві сні тихо, наче свічка згасла, а Галя, перехрестившись, зітхнула: “Дожила, слава Богу, до спокою”.
