Я завжди знала, що в світі вдосталь жадібних людей, яких в першу чергу хвилюють саме гроші. Проте я була більш ніж впевнена в тому, що я з такими людьми не знайома. І дуже сильно помилялась.
В нас з чоловіком були прекрасні, казкові, неймовірно чуйні відносини, які були побудовані на взаємоповазі та безмежному коханні. Від цього кохання народилась наша люба донечка Аліса. В нас все було прекрасно. Я зі своєю мамою вирішили придбати квартиру, в якій ми жили з моїм чоловіком за час шлюбу. Ну як ми? Я, але мама мені допомогла грошима. А от вже ремонт робив чоловік.
Проте доля розпорядилась так, що мого коханого не стало. Це було сильним ударом як для мене, так для Аліси і всіх інших родичів, друзів й знайомих. Я не знала куди дітися від горя, але окрім такої втрати, звалилась на мою голову ще одна проблема.
З похорону пройшло сорок днів і до мене в квартиру заявилися свекри з дуже цікавими вимогами:
– Або ти віддаєш нам половини суми за квартиру, або ми подаємо в суд та будемо відсуджувати її в тебе насильно! Не забувай про першочергових спадкоємців! – волали вони на мене та перелякали страшно Алісу.
Я не знаю куди діватися. Вони не відстають від мене та погрожують, що відберуть в нас з Алісою квартиру. Хіба рідним бабусі з дідусем не шкода онучки, яка залишилась без батька? Невже їхня жадібність настільки сильна, що їх не зупиняє недавня загибель власного сина?
Не розумію цих людей. Раніше все було добре, вони так себе не поводили, та й ми наче добре спілкувалися. Але горе показало їхню натуру. Вони не горювали. Лише хотіли грошенят, або ж квартиру.
Єдине, що гріє мою душу, що всі знайомі, друзі та навіть їхня молодша донька, сестра мого покійного чоловіка, на моїй стороні та запевняють, що суд навіть не візьметься за таку справу. Сестра ж чоловіка старається переконати своїх батьків у невірності їхніх дій. Проте поки немає ніяких позитивних результатів.
І все одно. Не розумію. Як так можна? Знаючи мого чоловіка, він би дуже не оцінив вчинок своїх батьків та розчарувався би в них. В такі моменти мені хочеться плакати, адже я починаю згадувати всі найкращі моменти нашого з ним життя. І кохання, яке далі є, було та буде. Не знаю, чи зможу його забути та розлюбити. Весь час серце кров’ю обливається. А тут свекри такою дурнею ще й займаються…
Поки що наша суперечка, наше протистояння триває, але будемо чекати та побачимо, що буде далі.
