Хоча порозмовляти з тобою на самоті, на одинці, тому пишу цього листа. Та я знаю, що у тебе завжди не вистачає часу. Як, наприклад, учора я хотів поговорити. Я чекав, поки ти прокинешся. Але ти закривав очі, щоб поспати ще хоча б 5 хвилин. А я всього-на-всього хотів побажати тобі гарного дня та наділити тебе силою, щоб зробити щасливим.
Потім у тебе знову не було часу, бо ти був зайнятий своїми традиційними справами: проводив час у ванні, пив каву, причісувався, обирав одяг. Подивився у дзеркало, затримав погляд на іконі. Я зрадів, що ти затримаєшся, щоб прочитати молитву і зрадів, що зможе перекинутися з тобою кількома словами. Але погляд затримався на іконі на секунду. Ти взяв ключі і пішов, зачинився двері.
Протягом дня я не покидав надії поговорити з тобою. Ти снідав і смакував їжею. І навіть не задумався, що завдяки мені ти сьогодні прокинувся, мав гроші на сніданок і мав здоров’я, щоб дійти до кафе, де тобі цей сніданок приготували.
Коли ти обідав, то тяжко зітхнув. У моєму серці знову з’явилася надія, що зараз ти звернешся до мене з молитвою. Приготувався слухати тебе та обмірковував, що порадити. Але ти знову промовчав. Ти навіть не захотів говорити зі мною серцем. Мабуть, щось важливе відволікло тебе.
Протягом дня у тебе виникало багато проблем, що ятрили твоє серце. І я весь день пробув у чеканні, щоб поговорити. Чому ж ти не розповів про те, що каменем лежить у тебе на серці?
Можливо пам’ятаєш, як погана звістка відізвалася болем у серці? А я ж був поруч, був готовий підставити своє плече. Я навіть хотів висушити твої сльози. Ти пам’ятаєш, як легкий вітерець поцілував твої щоки? А як зненацька заспівали пташки в парку, що напроти твоєї роботи? Це все робив для тебе, але ти не помітив, і не зрозумів, що це мій знак, не заговорив.
І навіть увечері, коли проблеми заповнили тебе по вінця, ти не помолився. Прийшов додому, насмажив яєчні, повечеряв і сів дивитися телевізор, гортаючи телеканали. Невже вони цікавіші, ніж спілкування зі мною? Невже твої проблеми приносять тобі задоволенні? Невже ти не хочеш від них позбутися?
Я не звинувачую тебе – ти втомився. Я все розумію, що ти без сил впав на ліжко, намацав подушку і приготувався засипати. Я зрадів, бо в твоїй голові промайнула думка про тебе. Я подумав, що ось, нарешті, настав той час, коли ми поговоримо. Але сон переміг, і ти не опирався. Ти упав у сонну яму, яка протримає тебе до наступного ранку.
Я хотів тебе втішити та загоїти твої рани, але ти не захотів.
Сподіваюся, завтра у тебе знайдеться хвилина, щоб поговорити зі мною. Я буду поруч.
