Учителюю вже майже двадцять років. За цей період у школі всякого набачилася. Учора отримала листа від матері своєї учениці, який мене зворушив і заставив задуматися, чи правильно я поступаю щодо своїх учнів. Процитую його для вас.
«Звертаюся до вас з повагою і визнанням як хорошого вчителя! Про себе скажу, що ми, батьки, дуже любимо і у всьому підтримуємо свою дитину. Для нас найголовнішим є щасливе дитинство і радість нашої доньки. Ми ніколи не наполягаємо на тому, чого вона не бажає робити, щоб не засмучувати її.
Спливають в пам’яті миті з власного шкільного життя, коли вчителька налетіла на батьків і називала нас, дітей, дармоїдами і неуками, бо ми не виконали як належиться домашнього завдання. Вважаю, що така поведінка вчителя не сприяє успішності учня. Хочу, щоб в моєї дитини не було такої школи, в якій колись навчалася я.
Хочу, щоб до моєї доньки ставилися з повагою, незалежно від того, чи виконала вона домашнє завдання чи ні. Адже це не важливо так, як відчуття гідності дитини, яку легко можна зламати.
Також вважаю, що батьки не зобов’язані сидіти над дитиною, допомагати їй виконувати домашнє завдання. Донести нову тему, розкрити її учню повинні вчителі в школі. Батькам часто ніколи займатися уроками своїх дітей. Життя дорослим підкидує свої уроки.
Зрештою, я не змушую дитину вчитися лишень на відмінні оцінки. Адже прекрасно розуміємо, що більшість з того, що учні вчать в школі, їм зовсім не знадобиться в житті. Що стосується англійської мови, яку ви вчите, то скажу, що доньці допомагає вчитися батько. Її знання я не можу назвати недостатніми. Це недолік шкільної програми. Тому що я вивчила свого часу англійську за місяць інтенсивного навчання.
Хочу, щоб моя дитина мала щасливе дитинство, наповнене позитивом і цікавими враженнями, але не мораллю, що занижує її самооцінку. Колись і ви були дитиною і чудово розумієте, що кожна дитина передовсім повинна бути щасливою, щоб вирости хорошою і самодостатньою людиною, а все решту, якщо буде треба, можна опанувати в дорослому житті.
Сподіваюся на вашу підтримку. Надіюся, що ви знайдете спільну мову з моєю донькою і зможете донести до неї те, що важливе в житті. Це любов до батьків і ближніх, що починається передовсім з любові до себе.
З повагою, мама Катрусі».
