Подружжя вже майже десять років чекало на дитину. А дива не ставалося. Жінка врешті вирішила, поки є сила і бажання, взяти дитину з дитячого будинку. Так вона з чоловіком стали частими гостями цього закладу.
Наталі приглянулася дівчинка трирічного віку на ім’я Люба. Дитина народилася у неповній сім’ї. Мама любила заглядати в чарку і таким чином Любочка опинилася тут. Удома умови були нестерпні. До матері часто приходили різні мужчини і влаштовували оргії. Так що мала всяке бачила. На сьогодні, відкрила таємницю адміністратор закладу, мами вже також не має в живих.
До місяця часу оформили всі документи і забрали дитину до себе. Дівчинка була дуже замкнена. На контакт не йшла з ніким.
Коли опинилася в новій родині, Люба забилася в глухий куточок і на нікого не реагувала. Дівчинку просили, кликали, спокушали різними гостинцями – все намарно.
Врешті вирішили залишити малу в спокої – хай трохи призвичаїться до нових умов і сама вийде. Точно – коли зголодніє.
Однак Любочка наче запаслася твердим терпінням і не виходила з куточка аж до вечора. Звабили малу котиком, якого прикликали до хати і підсунули прямо під руки малій. Вона спочатку розширила свої оченята, а потім трохи розслабилася і почала спостерігати за тваринкою. Кіт наче знав про свою місію – всівся за півтора метра від малої і почав пуцувати своє личко лапою, щоразу її облизуючи.
Люба з зацікавленням спостерігала за котом, а потім помаленьку почала наближатися до нього, простягнувши до нього свої худенькі рученята.
Минали дні. А Люба і надалі була такою ж замкненою. На їжу також не реагувала. Її другом був лише кіт. Вона залюбки покидала свій сховок, щоб погратися з ним. Люди для неї наче не існували.
Так минув місяць, за ним ще один. А дитина ніяк не розкривалася. Мовчки їла і йшла бавитися з котиком або переглядала картинки в книжечках. Якщо в неї щось вимагали, вона страшно нервувалася і влаштовувала істерики.
Врешті Наталя не витримала, сказала, що з неї досить – дитина не піддається для життя в нормальній сім’ї. Треба повернути її назад у притулок.
Саме в такий момент до них в гості приїхала бабуся, тобто мама Наталі, яка розпачливо розмірковувала про подальше майбутнє Любочки.
-Не роби цього. Кожній жінці потрібна дитина. Запам’ятай це. Тобі після цього не буде легше. Дитина травмована життям. Їй ти допоможеш розкритися лиш любов’ю і ніжністю. Відпочинь трохи, я дитину на тиждень візьму до себе, – так вирішила бабуся.
Коли на вихідні подружжя поїхало провідати Любу – дитину було не впізнати. Вона сиділа поряд з бабусею і дзвінким голоском співала якусь дитячу пісеньку.
Вирішили, щоб не травмувати далі дитину, бабця поживе заради Любці у їхній сім’ї. День за днем дитина ставала все жвавішою. Поступово Наталю назвала мамою, а Євгена – татом.
А за місяць дитину було вже не впізнати. Ганяла по хаті, веселилася і веселила інших, гралася в жмурки, танцювала.
Згодом Любочку віддали в дитячий садочок. Вона нормально влилася в дитячий колектив. Була такою ж веселою і грайливою. Особливо любила співати. Вихователі сказали, що дитина музично обдарована.
Євген і Наталя були задоволені, що в свій час зробили такий вибір.
