Батьки Марійки всю душу вкладали в свою єдину дочку. Батько-голова сільради, мама-продавець у місцевому магазині. Тримали господарство, городи обробляли, свиней продавали…Копієчка до копієчки, щоб купити Марійці найкращий одяг, техніку. Щоб найняти найкращих репетиторів для вступу в економічний університет. Батько спеціально возив Марійку на заняття до райцентру.
Очікування батьків виправдалися. Марія вступила в столичний університет. Для простої сільської дівчинки переїзд до Києва був як ковток свіжого повітря. Все нове, все цікаве. Нові знайомства, нові зустрічі.
Коли Марія навчалася на другому курсі, одногрупниці запросили її на вечірку на День студента. Дівчина погодилася піти. Там і познайомилася вона на 2 роки старшим від неї Дмитром. Вони покохали один одного.Марія знала, що батьки будуть проти стосунків, бо вважали, що спочатку потрібно здобути освіту, тому не розказувала їм нічого. Через 6 місяців Дмитро та Марія стали жити разом. Марія пішла працювати офіціанткою, а Дмитро влаштувався у службу таксі. Вони планували одружитися наступної осені, а влітку, звичайно, познайомити батьків між собою.
Не так сталося, як гадалося. Одного жахливого вечора, Дмитро не повернувся додому. Марія не могла до нього дозвонитися, звернулася в поліцію. Пізніше стало відомо, що якісь покидьки, яких підвозив Діма, викрали його службовий автомобіль, а його підрізали, і викинули помирати у лісосмузі…
Марія ледь не збожеволіла від горя. Саме тоді дівчина дізналася, що вагітна. Що ж тепер робити? Як бути з навчанням? Що батьки скажуть? Чи народжувати дитину? Діма так хотів сина…Ця дитина, єдина згадка про коханого…
Марійка була в розпачі, але, що тепер робити. В декреті, у місті, на орендованій квартирі, вона не зможе прожити одна. І вона прийняла рішення повернутися додому, до батьків. Взяла академвідпустку. Думала народити, а потім на навчання вийти, знайти підробіток.
Але приїхавши додому, батько виставив її за поріг, після довгих пояснень:
-Ось це позор на все село! Забити тебе мало! Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить ?! Іди і не повертайся! Нагуляла байстрюка! Ми тебе як виховували, душу у тебе вкладали, а ти наволоч та хвойда! Забирайся з мого двору, і щоб ноги твоєї тут не було. Нема у мене більше дочки, так і знай,-кричав батько.
Матір хотіла перепросити за дочку, але батько мав гарячий характер, тому вона побоялася. Хоч дуже прикро було за дочку…А ще чоловік сказав, що це вона так виховала нікудишньо Марію, що та принесла в подолі.
Марія не очікувала такої реакції, але вирішила поїхати. Поїхати назад в чуже для неї місто. Їй не залишилося вибору, вона вирішила позбутися вагітності. Весілля не було, ніхто не знає, що вона вагітна від Дмитра, всі так і думають – нагуляла.
Вона йшла на зупинку, але зустріла свою давню подругу Катю. Та, теж їхала у справах в місто, і запропонувала підвезти Марію. Марійка була така пригнічена, тому все їй розповіла, як закохалася в Дмитра, як він її кохав, як вони хотіли дитиу, як планували одружитися і жити. І як якісь нелюди позбавили його життя…
-Не смій про таке думати! Ця дитина, це єдина згадка про Дмитра. Потім будеш шкодувати! Життя тобі не буде нормального…
-На які гроші я буду жити з дитиною? Мені ніхто не вірить.Думають, що я нагуляла десь дитину.
-Як це ніхто не вірить? Давай до мами Дмитра поїдемо. Все їй розкажемо. Вона дуже чуйна жінка. Все зрозуміє. Колись була директором школи.
-Ні. Ні до чого це. У неї і так горе. Єдиного сина поховала.
-Так, стоп. Я так цього не залишу. Поїхали, потім мені ще “дякую” скажеш. Ну і звичайно, хочу бути хресною мамою твоєму карапузику.
Катя знала, де живе матір Дмитра, бо вони колись були сусідами. Подружка буквально силою змусила розповісти, що сталося у них з Марією і до чого це призвело.
Ольга Петрівна сиділа на лавці біля двору чорна як хмара від горя. Чоловіка поховала 10 років тому, а тепер не стало Дмитра, єдиної надії та опори. Сама…Зовсім сама…
Ольга Петрівна, подивилася на двох подруг, і закрила обличчя руками. Беззвучний плач. Такий гучний і невтішний. Дівчата стояли і мовчали …
Любонько, ти носиш під серцем мого онука, єдину згадку про мого синочка. Залишайся жити зі мною.
Щастя яке! Я ж вже і сама думала, як би це Богу душу віддати. А у мене тепер нове життя почалося! Дякую тобі. А жити будеш у мене! Дитинку народиш, разом виховувати будемо. Вчитися підеш далі. Я тебе не ображу. В мене пенсія хороша, заощадження маю. Господарство тримаю. Ще землю місцевому фермеру здаю в оренду.Словом, не пропадемо. Залишайся, прошу тебе. Проживемо. Марія залишилася жити з маленьким Тарасиком в “майже свекрухи”, яка прийняла її як дочку. Рідні ж батьки виставили рідну дитину за поріг…
А Ви як вчинили б у такій складній життєвій ситуації?
