Дар’я зазирнула у кімнату матері, побачила, що та спить, прикрила двері.
— Дар’я, — раптом покликала мати слабким голосом.
— Так, мам. — Дар’я знову заглянула в кімнату. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотіла з подругами трохи погуляти.
— Іди, я ще посплю, — відповіла Олена і закрила очі. Навіть підняти важкі повіки їй коштувало великих зусиль.
Дар’я з полегшення зітхнула й побігла одягатися. За час маминої хвороби вона звикла робити все тихо. Ось і сходи спускалася беззвучно. Біля під’їзду її чекав однокласник Микола Мороз.
— Чого так довго? — замість привітання сердито запитав він.
— Мамі юшку варила. Куди підемо? — Дар’я усміхнулася, намагаючись загладити провину.
— Вона й досі хвора?
— Так, щойно заснула. Ненадовго, добре? Раптом їй щось знадобиться, — попросила Дар’я.
— Нічого, поспить, їй краще стане, — безтурботно відповів Микола.
Дар’я прикусила губу. Вона нікому не розповідала, чим хвора мати. Не хотіла, щоб її жаліли, щоб у школі піднялася паніка.
— Ось і дощ починається. А пішли до Сашка, у нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, сказав Микола й обійняв дівчину, намагаючись поцілувати.
Але Дар’я різко відхилила голову.
— Ти що? Побачать.
— Хто? Мама ж спить. Ну що, підемо? — запитав Микола.
Дар’я завагалася. Минулого разу, коли вони були в Сашка, Микола надокучав їй. Він їй подобався, але дуже поспішав.
— Дар’є, на півгодини всего. Обіцяю, чіпати не буду, — благав Микола.
Дощ дійсно посилився.
— Гаразд, тільки ненадовго, — погодилася Дар’я.
— Звісно. — Микола намагався не показати своєї радості.
Сашко відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Дар’єю.
— Заходьте.
Дар’я не рушила з місця. Їй не хотілося залишатися наодинці з двома хлопцями.
— Вчора класник фільм завантажив, — сказав Сашко.
Микола скинув кросівки й пішов за ним у кімнату. Дар’я подумала, що зараз саме час піти. Але й додому не хотілося повертатися.
Вона зачинила двері й зайшла у кімнату, сіла поруч із Миколою. Він одразу поклав руку на диван за її спиною. Сашко приніс кожному по банці пива. Дар’я відмовилася, і Микола взяв її банку собі. Дівчина косилася на нього, але нічого не сказала.
Фільм виявився справді цікавим, захопив Дар’ю з перших кадрів. Вона зворушилася, коли відчула гарячу, шукаючу Миколину долоню під светром. Дар’я здригнулася, але Микола тримав її за плече, а іншою рукою болісно стиснув груди.
— Боляче! — скрикнула вона.
Микола послабив хватку, і Дар’я скочила з дивана. Сашка в кімнаті не було.
— Дар’є, вибач, — пробурмотів Микола.
— Ти ж обіцяв! — спалахнула Дар’я.
— Та годі тобі. Чого нервіуєш, ніби вперше? Я ж тебе люблю. — Він теж підвівся.
Микола вперше сказав, що кохає її, і Дар’я не змогла відштовхнути його. Він почав цілувати її. З рота неприємно пахло пивом. Його руки раптом стали грубими, настирливими.
— Не треба, мені пора… — видихнула Дар’я й уперлася руками йому в груди.
Микола раптом схопив Дар’ю в обійми і повалив на диван, навалився на неї всім тілом. Дар’я з усіх сил намагалася скинути його. Їй вдалося зігнути коліно, і вона уперлася ним Миколі між ніг.
Він вилаяСлава помітив у її очах ту ж самоту, що колись бачив у своєму батькові, і тоді зрозумів, що більше ніколи не залишить її одну.
