Дзвенислава Павлівна ледве стримувала зойк:
Василино Вікторівно, вас благаю! Залиште мене хоча б до завершення терміну! Дві дитини чекають, а життя крізь призму погашень за позику! Шкільний кабінет плив перед очима, а папери в руках здувались, наче боязкі медузи.
Дзвениславо Миколаївно, ви підробили диплом вищої освіти. Це серйозний проступок, який…
…
Директорка школи-ліцею ім. Тараса Шевченка зітхнула. Жінка перед нею трималася за стілець, мов у човні серед бурі. Але закон це гладенький камінь, прожовує все.
Якщо протягом тридцяти днів справжній документ не з’явиться
Дзвенислава вилетіла за двері й ледь не врізалася у Борислава Леонідовича, вчителя фізвиховання. Волохата, срібляста рука підхопила її.
Що з вами, Дзвениславко? Лице, як у білиці тане.
Все пропало! Вирвалося у неї. Мене викинуть на вулицю!
Та за які провини?
Вона опустила очі. Правда бриніла у грудях бджейним роєм. Борислав Леонідович був місцевою легендою чесний, як пряжа з льону, працював двадцять років.
Папери… не відповідають, пробурмотала вона.
Що саме? Можливе, потребують допомоги?
Його погляд був схожий на тепле мохнате ковдряве щось. Після розлучення чоловічої теплоти бракувало жахливо.
Диплом… Не зовсім автентичний.
Згубився? Адже так?
Авжеж, солога пересунулась у її горлі камінцем. Переїзди, гармидер. А відновлення, знаєте, бюрократичний танець нескінченний.
Борислав Леонідович задумливо потер лоба.
А навчалися де? Якому році?
В Київському педагогічному, вистрілила вона, не моргаючи. Справді лише три курси стрибнула, потім весілля, діти, життя.
Так ось, знаю там людину. Архівіст. Може підштовхнути цю справу. Якою прозивались? За чоловіком чи дівочою?
Земля під нею стала рідкою багнюкою. Список випускників був щоденником, який відмовиться її знати.
Дзвенислава Миколаївна Вітрогон. Дякую вам. Не найду слів вдячності.
Обід у шкільній їдальні був сюрреалістичною оаза́. Вони говорили про рибалочні мрії та садок з яблунями, де Борислав Леонідович готував вареники під мовчазним поглядом вишиваної серветки. Він був удівцем. Самотність залишила його з порожніми кріслами в двокімнатній квартирі за вулицею Лесі Украї, як в казані наварився.
Та й як ви вправляєтесь? Самій з діточками млин важкий?
Якось, ледве промовила Дзвенислава. Максимко допомагає із Настюнькою. Але бувший… аліменти платить погано, мов музикант, що забув ноти.
Борислав Леонідович насупився.
Та й безголовя! Дітей покинув, а обовязки занедбав.
То й життя, шо робить.
Правда випала з неї наступного тижня, наче перезріла слива. Вона стояла перед ним у пустому класі після уроків, його підборіддя місяць, що слухав за тривогу.
…дипід підроблений. Вибачте мене. Дитини голодні були, а працю взяли лише з папером.
Його мовчання нависало брилею льоду. Нарешті, важко:
Отже, ви перебували у темряві брехні ці дні? Розумієте, що за підробництво документів…?
Зрозуміла! Та що ж мені лишалось? “Без вищої освіти не візьмемо” чула скрізь!
Він простягнув їй ключі від своєї будин
А вже наступного року під вікнами їх нової оселі зацвів вишневий сад, посаджений разом у першу весну як справжня родина, його пелюстки, наче сліди минулих помилок, тихо падали на землю, перетворюючись на плід нової, щирої любові, яка розквітла з обману, але пустила глибоке коріння довіри та прощення на довгі довгі роки.
