Я закохалася в нашого сусіда. Він не відзначався нічим особливим. Ходив, як більшість, на роботу, одягався звично – джинси і темно-синя футболка, автівки в нього не було. Батьки Ігоря також не належали до зірок – мама працювала бібліотекаркою, а тато – електриком. Однак для мене Ігор був особливим, бо я його по-справжньому кохала.
Коли почула моя мама, що я збираюся за нього виходити заміж, – вона запротестувала.
-Як, дитино!? Ти думала про своє майбутнє? Глянь на його маму, яка роками не вилазить з одних черевик і пальта. ТИ хочеш жити таким життям?
-Я люблю його, мамо! – таким був мій аргумент.
– Любов закінчується тоді, коли закінчуються гроші, дитино. Повір моєму досвіду. Я також колись вважала, що кохаю твого батька, і ми разом будемо щасливі. І сама розумієш, чим усе скінчилося. Тому не бажаю тобі такого щастя!
– Мамо, дозволь мені самій вирішувати, за кого я повинна виходити заміж, – мовила я і зачинила за собою двері.
Незважаючи на всі вмовляння і докори матері, я все-таки вийшла за Ігоря заміж. Весілля в нас не було – пішли з друзями в ресторан, коли розписувалися. А в день вінчання нас прийшла привітати найближча родина, і ми цю подію відсвяткували також в ресторані. І все.
Оскільки Ігор знімав у місті квартиру, бо там працював, я переїхала до нього і також влаштувалася на роботу. Незадовго в нас народився первісток – Богданчик. Грошима ми не розкидалися, але й не бідували – на все нам вистачало, на хліб і до хліба. І на відпочинок ми також мали копійку.
Мама якийсь час не спілкувалася зі мною через те, що не послухалася її. А потім, коли народився внук, все-таки приїхала на хрестини. Я рада її зустріла. Вона була задоволена нашим облаштуванням квартири. Лишень натякнула, що пора про власне помешкання подумати. А не жити в чужій хаті.
Я змовчала. Не стала їй казати, що в ми виношуємо план взяти квартиру в кредит. Уже зібрали всі документи для цього.
Не минуло й року, як Ігоря запросили на роботу в іншу компанію, де зарплати були значно вищі і більша перспектива. Отож, кредит нам був цілком по кишені.
Коли мама вдруге за тривалий час навідалася в гості, ми вже жили у власній квартирі. Мама була здивована нашим успіхам. Лишень ходила по хаті і прицмакувала – усе їй у нас припадало до душі.
Перед від’їздом сказала:
Молодець, доню. Я тішуся, що в тебе все так гарно складається. Що ти щаслива. А я не змогла з твоїм батьком жити. Він для мене був нікчемою. Я не вірила в нього. Мабуть, сама зрубала гілку, на якій сиділа. Аж тепер, з роками, зрозуміла, що чоловіка треба любити, для того, щоб він мав силу заробляти гроші. Я не любила, лишень докоряла, і докорами вбила своє щастя.
