Люда не хотіла повертатися додому. Не встигне вона переступити поріг квартири, як на неї одразу налетить мати, щоб нагадати, що за комунальні послуги потрібно було заплатити ще три дні тому. Тоді жінці доведеться зізнатися, що грошей немає. Вона витратила їх на куртку для сина та нові черевики для дочки.
-Як можна бути такою безвідповідальною? Ти знаєш, яке сьогодні число? Хочеш, щоб нам відключили електроенергію та воду? Чому ти не заплатила за комуналку? – кричала мама із кухні, знаючи, що дочка чітко та ясно чує кожне її слово.
Вона вирішить проігнорувати слова матері й одразу піду до ванної кімнати. Зніме з себе важку робу та стане під прохолодний душ. Як вона не намагалася цього уникнути, але виходу немає – вона зателефонує до своєї подруги й погодиться на пропозицію Олени їхати разом на заробітки за кордон.
Звісно, спершу мати заборонятиме, плакатиме, казатиме, що не збирається відповідати за двох дітей дочки, але коли дізнається про зарплатню, що обіцяють платити – відпустить Люду на три місяці. Найважче було прощатися з дітьми. Хіба ж вони можуть зрозуміти у своєму віці, чому мама мусить їхати, чому не хоче з ними залишитися. Добре, що батькові до рідних дітей байдуже. Після розлучення він вирішив, що це більше не його проблеми та клопоти. Йому он тепер потрібно за молодою дружиною дивитися, щоб не дай боже, ніхто не вкрав таке золото. Аліменти він не платив ще жодного разу.
Робота у Люди ніби й не важка, потрібно стояти на конвеєрі перевіряти пакування. Та спробуй цілий день на ногах вистояти з єдиною перервою на обід тривалістю 30 хвилин. Після своєї зміни вона не відчуває ніг, спина ниє, а руки болять. У животі бурчить, бо голодна. Можна було б купувати обіди, але це зайва трата грошей, яких й так немає.
Іноді жінці хочеться на все плюнути, зібрати речі та повернутися додому до дітей. Та тоді й згадує, заради кого сюди приїхала. Синові пообіцяла новий велосипед купити, дочці – телефон, щоб не було соромно зі старим ходити та однокласники не насміхалися. Доводиться терпіти, знову прокидатися о 3 годині вечора, щоб на 5 уже бути на роботі.
Якось вона ледве волочила ноги із магазину в гуртожиток. Несла у руках важкі пакети, коли відчула, що хтось намагається видерти її продукти. Жінка уже хотіла вдарити зловмисника та коли зрозуміла, що чоловік просто хоче допомогти, мало не розплакалася. Вона не знає такої розкоші, як допомога від чоловіка.
-Жінка не повинна носити такі важкі пакети – заговорив на ламаній українській. – Я хочу допомогти, донесу куди потрібно.
Дорогою вони розмовляли. Звали чоловіка Пітером, йому 36 років, не одружений, дітей немає. Зізнався, що Люда йому подобається й він хотів би з нею зустрітися. Жінка спершу хотіла відмовити, а потім подумала, що ще жодного разу не була на нормальному побаченні, бо колишній на все жалів грошей, то й погодилася.
Між ними швидко закрутився роман та такий, що Пітер наважився на пропозицію. Люда пояснила, що вона не сама, що має двох дітей, яких ніколи не покине, а він навіть зрадів. Сказав, що стане батьком для сина та дочки, якого у них ще не було. Жінка не могла повірити власному щастю на радощах провела ніч з Пітером. В Україну поверталася не лише з нареченим, а й маленьким життям у собі.
Мама казала, що вона дурепа й не вірила, що Пітер таки одружиться з нею. Для Люди це не в новинку, її мати ніколи та ні в що не вірила. Усі разом вони переїхали у будинок Пітера. Спершу життя дійсно ніби налагодилося та після народження маляти, чоловік припинив старатися. Його дратувало, що в домі так багато дітей, які постійно галасують та чогось просять. Люда з красивої жінки перетворилася на замучену маму, яка більше Пітера не приваблювала. Він злився, сварився й пізно повертався додому. Колись жінка уже таке пережила, тому прекрасно розуміла до чого йде діло.
Вона взяла себе в руки. Практично не спала, але старалася робити всю роботу в домі, на ранок готувати сніданок для чоловіка, складати йому обід на роботу, прасувати сорочку та мати гарний вигляд, перш ніж Пітер відкриє очі. Старання дружини він оцінив, у них знову все налагодилося. Людмила чіплялася за свій шлюб, як за рятівну соломинку й не важливо, що вона ледь тримається на ногах. Головне, що всі її діти нарешті забезпечені та мають майбутнє.
