У мене є знайома, яка завжди вважала, що люди, які доглядають за своїми старими бабусями або дідусями, не мають права говорити про те, що їм тяжко та взагалі жалітися на старих. Я згодна, що своїх бабусь та дідусів потрібно поважати, тому що вони прожили довге життя та багато чим жертвували для нас — їхніх дітей. Але те, що інколи буває дуже тяжко доглядати за ними — це факт. І ми маємо право висловлювати свої думки та переживання. Це зовсім не означає те, що ми не любимо та ненавидимо своїх дідусів та бабусь.
І ось моя подруга, її звуть Людмила, навіть і чути не хотіла про те, що комусь важко доглядати їх. І ось одного разу її Бог покарав за думки та слова. Мені необхідно було поїхати у відрядження по роботі терміново, а у мене вдома лежить старенький мій дідусь, якого я доглядаю. Йому вже 92 роки і йому необхідна допомога, щоб сходити до туалету, поїсти чи перевдягтися. Залишити мені його було ні на кого, тому я згадала про Людмилу. Звісно, що вона одразу погодилася посидіти з моїм дідусем цих пару днів. Дідусь навіть запропонував їй на ці декілька днів приїхати жити у нашу квартиру, щоб легше було потім зранку добиратися до роботи.
Так ми зробили. На ці пару днів Людмила переїхала жити до нас у квартиру та почала доглядати за моїм дідусем. Я відразу сказала, що дідуся необхідно годувати 3 рази на день, допомагати йому ходити до туалету та перевдягатися. Вона мене уважно послухала та з усім погодилася. І я зі спокійною душею поїхала у своє відрядження. Але найголовніше я забула сказати Людмилі.
Мій дідусь не розуміє, що він наївся. Була б його воля, то він би їв 24 години на добу. Тому це потрібно контролювати та не давати йому дуже багато їжі. Але через те, що Людмила цього не знала, вона зварила йому супу, поставила тарілку з ложкою, дала шматок хліба та вирішила сходити до магазину, а коли повернулася, то дідусь з’їв всю каструлю цього супу і вже лежав і жалівся на те, що в нього болить живіт. Звісно, що Людмилі прийшлося з ним цілий день просидіти біля туалету, поки дідусю не стало легше.
А наступного дня і взагалі через дідуся Людмила спізнилася на роботу, тому що він не хотів перевдягатися у речі, які запропонувала Людмила і кричав на всю квартиру, що вона йому тут не потрібна та намагався вигнати її. Тому, коли приїхала додому я, Людмила навіть і не попрощалася зі мною, одразу зібрала свої речі, вилетіла з квартири й зараз навіть не бере слухавку, коли я її телефоную.
І ось після цієї ситуації я вкотре впевнилась у тому, що потрібно завжди тримати свого язика за зубами. Адже ти ніколи не можеш судити іншу людину, не проживши її життя та не побувавши у тій ситуації.
