Людмила була як чудовою людиною, так і чудовою господаркою. Багато людей щиро захоплювалися її мужністю. Та надарма жінка була такою. Доля змушувала до підкріплення характеру. Саме такими стають жінки, що залишаються без чоловіків. Тим більше із трьома дітками.
Як тільки Люда втратила свого коханого, здавалося виживати було нестерпно. Доволі важко прогодувати діток, приділити всім увагу, покупати, позайматися з ними. До того ж сім’я мала чимало господарства, огородів, які потребували обробки.
Старша донька Оля скоро пішла в школу, потрібно було контролювати її навчальний процес, аби не відставала від інших діток. Пощастило, що з роками дівчина виявила бажання допомагати мамі. Це значно полегшило життя Людмилі.
З того часу їй навіть можна було десь відійти чи від’їхати у справах, бо донька гарно приглядала за молодшими дітками. Та і сусіди не залишали їх без нагляду.
Так і прожили у злагоді багато років. Дівчата виросли ,стали справжніми красунями і розумницями. Навіть встигли здобути вищу освіту.
Оля в швидкому часі навіть встигла оголосити, що її коханий запропонував їй одружитися і зовсім скоро вона стане щасливою нареченою. Невідомо, хто з сім’ї тішився більше: сама Ольга чи молодші сестри, що мріяли погуляти на весіллі?!
Тим більше всі знали, що наречений Максим доволі вихований і добрий хлопчина.
Та от Людмилі довелося багато чим пожертвувати заради святкування весілля доньки. Потім треба було ще довго відпрацьовувати позичені гроші. Всі люди жаліли бідну жінку, та зарадити нічим не могли.
Не минуло й півтора роки, як ще одна дочка Аня отримала пропозицію руки і серця від свого парубка. Вся історія повторилася і Людмила знову ночувала на відробітках.
А ще через рік і Інна сказала, що збирається виходити заміж. Люди по селі і жаліли Люду, та й не втрачали можливості піджартувати над нею. Чому ж це вона так поспішає так швидко всіх доньок видати заміж?! Може, й сама планує до якогось чоловіка піти?!
Людмила ж чула про що всі говорять і не на жарт розізлилася на такі слова. «Та невже комусь є діло? Я бажаю, аби мої донечки були щасливі. Не сидіти ж їм вік в дівках під маминою спідницею. Проте не відмовляюся від допомоги їм. Завжди буду поруч, коли будуть цього потребувати. Зараз же я відчуваю, що зробила для них все можливе і можу пожити в своє задоволення»
Та всі сусіди і знайомі перестали перегукуватися і шептатися, коли дізналися, що весілля найменшої Інни будуть оплачувати старші Анна і Ольга. Дівчата вже реалізували себе і можуть дозволити собі допомогти мамі в подяку на її тяжку пожиттєву працю.
З того часу Людмила завжди сіяла від щастя. Майже кожних вихідних на її подвір’ї лунав веселий сміх і розмови дітей з онуками. Жінка тепер справді відчула, що працювала недаремно. Тепер вона на сьомому небі від щастя. Жаль тільки, що чоловік не має змоги побачити це все.
