З Марком ми одружилися через мою незаплановану вагітність. Думаю, якби не цей вирішальний фактор ми б розлучилися. Проблемою у стосунках були не різні погляди та цілі на життя, а свекруха. Віталіна Сергіївна ще задовго до мене вирішила, що Марк повинен одружитися зі своєю однокласницею. Уявляєте, як вона відреагувала, коли почула, що я вагітна й ми таки одружимося.
Оскільки власного помешкання у нас не було, я працювати не могла, то й жити довелося біля свекрухи. Вона не дивилася на те, що я при надії, обирала мені всю найважчу роботу. Я прала та чіпляла тюлі зі шторами на сьомому місяці вагітності. Ходила до магазину за покупками зі списком, складеним Віталіною Сергіївною. Допомагала їй переставляти меблі, бо цій жінці захотілося оновити обстановку саме тоді, коли Марк був на роботі.
Коли я врешті не витримала й розповіла про все чоловікові, він вперше став на мій захист й посварився зі своєю мамою. Вона більше мене не чіпала, не просила допомоги й навіть не розмовляла зі мною. Таке враження ніби для неї я взагалі не існувала. Коли я сама починала розмову та відверталася від мене й виходила з кімнати.
Якщо порівнювати життя у квартирі свекрухи та пологи, то мені вони видалися курортом. Єдина можливість побути в тиші та спокої та не ловити на собі невдоволені погляди цієї жінки. Додому повертатися я не хотіла, тому вмовила чоловіка орендувати житло, на диво, він погодився. Свекруха скаженіла від злості, вона очікувала що до неї повернеться безплатна робоча сила, але цього не сталося. Нарешті я відчувала себе господинею у квартирі, де ніхто не вказував, що мені робити.
Так сяк ми прожили з Марком 12 років, виховуємо двох дітей й нещодавно мало не розлучилися й знову всьому причиною його мати. Віталіна Сергіївна захворіла й більше не могла сама себе обходити. Чоловік не вигадав нічого кращого й заявив мені:
-Ти повинна покинути роботу й подбати про мою маму – він сказав це таким тоном ніби я взагалі не маю права голосу.
-А що мені до твоєї матері? Вона стільки сала залила мені за шкуру, а я тепер ще й маю про неї піклуватися. Не буде цього!
-Яка ж ти невдячна! Забулася скільки разів мати нам допомагала й піклувалася про нас. А де б ми жили, коли ти була вагітна, якби не вона?
-О, я ні про що не забулася й саме тому навіть не ступлю на поріг тієї жінки.
Мабуть, чоловік вирішив піти в наступ й спробувати погрози. Він попередив, що якщо я відмовлю, то ми розлучимося. «От і прекрасно. Підеш жити до своєї мати й не потрібно нічого вирішувати». Марк зрозумів, що погарячкував й наступного ранку прийшов до мене просити пробачення. Ми сіли спокійно поговорити. Я запропонувала продати квартиру його мати, щоб оплачувати їй місце у будинку для літніх людей. Коли чоловік сповістив маму про таке рішення, вона була невдоволена й заявила, що хоче аби я її доглядала. Чужих людей вона не сприйматиме.
Я знаю, що чоловік знову почне співати своєї, це лише питання часу, але я не поступлюся. Якби вона свого часу прийняла мене, як дитину, не влаштовувала своїх пакостей, то я б сама запропонувала свою допомогу. Та жити за тим принципом, що варто підкладати другу щоку для удару – я не буду. Зі своєю мамою ми вже давним-давно вирішили, що в разі необхідності вона переїде у спеціалізований заклад й буде під наглядом професіоналів. Вона поставилася до цього з розумінням. А тут, бачте, яка цяця знайшлася, навіть на старості років не дасть мені спокійно пожити.
