Микола одружився зі мною з примусу. Не пройшло року спільного життя, як він запив. Я намагалася зі всіх сил витягнути його із запою, однак все було намарно. Казав, що життя йому стало не миле зі мною. От і все. Себе ж я не могла переробити. Зрештою, мені нічого не бракувало. Однак була не в смаку Миколи.
Як би не його батьки, мабуть, би не пішов на таке. А батьки наполягали, бо вже ходила з дитиною від нього.
Малий народився На восьмому місяці спільного життя. Надіялася, що дитина внесе тепло в стосунки. Якби ж то! Навіть не глянув у його сторону. Ще й сплюнув з пересердя. Мовляв: «Ти добре знала, чим то може повернутися. Мабуть, спеціально так поступила, щоб захомутати мене».
Я мовчала. Лиш болісно спазмувало в горлі. Намагалася при Миколі не плакати. Сама жаліла, що так все повернулося. Бо не мала в цих стосунках ні краплини любові чи тепла.
Через два роки розлучилася. Зустріла однокласника Олега і засимпатизували одне одному. Вийшла за нього заміж удруге. Можливо, все було б чудово, коли б не син Назар. Малий ніяк не хотів визнавати вітчима. Дувся на мене, казав, що я його не люблю.
Олег намагався по-всякому протоптати стежку до малого. Однак Назар видався впертим – стояв на своєму. Я зрозуміла, що син став на дорозі мого щастя. Можливо, він ревнував мене до Олега. І я нічого не могла з цим зробити. Розлучатися зі своїм чоловіком не хотіла, бо любила його. Але й ігнорувати претензії сина також не могла, бо він моя дитина і я зобов’язана виростити його здоровим і щасливим.
Записалася на наступний тиждень до психолога. Може, він дасть мені пораду, як вийти з цієї ситуації найменш болісно.
А що б ви зробили на моєму місці?
