На що надіялася моя мачуха, коли пропонувала переписати квартиру дідуся на неї. Отак спершу роблять зло іншим людям, а очікують натомість отримати добро. Так це не працює.
Моєї мами не стало, коли я ще була маленькою. Була б вона жива, то не довелося б мені зазнавати таких поневірянь, яких я зазнала. Батько недовго сумував за мамою, привів додому нову дружину. Звичайно, мене ніхто не запитував хочу я з нею жити чи ні. Що з дитини візьмеш, тим більше п’ятирічної.
Тітка Світлана одразу мене незлюбила. Я уявляла себе Білосніжкою, яку хоче зжити зі світу мачуха. Але я нічим не заважала їй, мені так здавалося. Згодом у них народилася ще одна дитина та тут я стала у пригоді. Мені доручили бути нянькою для молодшої сестрички. Здавалося, що вона принцеса, а я її прислуга. Батько жодного разу за мене не заступився. Лише дідусь був до мене добрим.
Одного разу я не витримала та втекла до нього. Дідусь прийшов розбиратися до батька, а батько сказав, що якщо мені з ним краще, то я можу жити з дідусем. На один рот менше. Це образило мене, але я була рада, що моє перебування в тому домі нарешті закінчилося.
Та недовго я раділа, невдовзі не стало дідуся та я була змушена повернутися до холодного батька та злої мачухи. Увесь час я ходила на могилу мами та дідуся та плакала.
Знову мене навантажили важкою роботою. Молодша сестричка підростала та одразу зрозуміла, що провину за свої капості можна скинути на мене. Я стала у всьому крайньою та домашнім це дуже подобалося. “В сім’ї не без виродка”, – говорили вони вказуючи на мене. А я думала, о це вони виродки та ніяка вони мені не сім’я.
Найбільшим моїм бажанням було якомога швидше закінчити школу та поїхати звідси. Я уявляла своє життя без постійних образ та докорів та це давало мені сили жити далі.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, мачуха накрила на мою честь шикарний стіл. Я вже подумала, що сплю. В той день тітка Світлана була дуже до мене лагідною. Коли святкування було у розпалі, вона присіла біля мене та сказала:
– Доню, твій дідусь заповів тобі свою квартиру. Ти ж хороша дівчина, давай ти перепишеш на мене цю квартиру, ми ж сім’я.
Я не могла повірити у те, що чую. Дідусь заповів мені квартиру! Тепер я можу не проживати з цими виродками! Нарешті довгоочікувана свобода!
– Ні, я цього не зроблю, – відповіла я.
Мачуха раптом розгнівалась та сказала, що вони судитимуться зі мною, а якщо я їх не послухаю, то щоб більше до них не приходила.
– А не дуже то й хотілося, – сказала я та пішла.
В той момент на квартирі дідуся проживали квартиранти, я прийшла до них та сказала, що їм потрібно буде шукати нове помешкання, а тим часом я пожила у подруги. Мачуха з батьком довго ще оббивали пороги моєї квартири.
Згодом я її продала та придбала собі невеличкий будиночок в селі якомога далі від моєї божевільної рідні. Моя мрія поїхати від них далеко нарешті здійснилася. Зараз я живу у своєму будинку та думаю, що це сон. Нарешті я позбулася токсичного оточення, яке нічого мені не давало, а лише брало.
