Кіт мовчки втупився в неї. Зітхнувши й набравшись сміливості, Анничка простягнула руку до нього, сподіваючись, що товсті рукави її шкіряної куртки врятують руки від кігтів цього пухнастого зайди.
Зміна добігала кінця, і Аня пішла у хвіст автобуса, уважно перевіряючи, що залишилось під кожним сидінням.
Для неї цей автобус був майже як дім, а вдома завжди прибрано. Може, тому що смітити було нікому?
Аню, тобі вже пора за чоловіком подумати, казали їй диспетчерки, жіночки у віці. Тобі вже під тридцять, а ти й досі сама! Не жіноча в тебе справа стільки возитися з людьми, а чоловіки з такими пасажирами і не дадуть ради!
Та ви не хвилюйтеся, хороші мені трапляються, відповідала вона з усмішкою. І робота мені подобається. А чоловіка його ж не як кота чи собаку «завести» можна!
Ті лише переглядалися. Бо знали, що чоловік то ще більше клопоту, ніж навіть найвибагливіший кіт.
Заведи хоч кота, радили вони далі. Веселіше буде!
Анничка лише зітхала:
Поки не заводиться кіт у мене, казала вона добродушним тіткам і поверталася додому. Вмикала улюблену музику, готувала вечерю, читала щось і лягала спати…
Дні її нагадували одне одному, як дві краплі води. Вихідні ж вона не любила забагато вільного часу, ніби розгублено. Тому часто й їздила своїм же автобусом, тільки вже як пасажирка.
Любила думати тоді, що хтось інший везе її в якесь добре казкове життя.
І цього разу всі було, як завжди. По зміні Анюта ретельно прибирала салон і все перевіряла.
Зазирнула під заднє сидіння аж завмерла від несподіванки. На неї дивилися два зелені очі!
Ну привіт! Киц-киц-киц! Де ти тут взявся, милий? присіла навпочіпки. Загубився, чи що?
Кіт мовчки дивився у відповідь.
Зібравшись із духом, вона простягнула руку, сподіваючись, що курточка вбереже від кігтів зайди.
Кіт дозволив витягти себе, й Аня роздивилася його краще.
Він був неймовірний.
Хоч Аня й не особливо розбиралася в породах, але кругла морда і надзвичайна пухнастість викликали підозру, що це справжній перс. А на шиї ошийник із медальйоном.
Мерлін, прочитала вона, повертаючи кота, щоби роздивитися напис. Що, здається, той самий маг і чарівник?
Кіт лише позіхнув ніби сказав: «Ну може і так».
І що будемо робити з вами, магічна ваша панство? пошуткувала вона, роздивляючись знахідку. Де тепер твоїх шукачів-господарів шукати?
Кіт знову на неї глянув і знову позіхнув виглядав голодним і сонним.
Жінка розуміла іншого вибору в неї немає. Ну бо як це залишити бідолаху на вулиці?!
Добре, вирішила вона вголос, заночуєш у мене сьогодні, а завтра повішу оголошення з твоїм фото. Хтось тебе шукає, впевнена!
Кіт без опору. Але, щойно вона підійшла до виходу, він знову вислизнув із рук і побіг… назад під сидіння. Повернувся, тримаючи в зубах щось.
А що це у тебе? поцікавилася Аня.
Кіт поклав знайдене їй у долоню лотерейний білет.
Оце так! здивувалася Аня. То твій господар прогубив і тебе, і білет лотерейний?!
Кіт лиш потягнувся мовляв, час додому!
І Аня щосили думала: чи писати в оголошенні про білет? А раптом хтось чужий викличеться його господарем через виграш?!
Треба бути мудрою. А наразі купити ласощі для гостя.
Що тобі до смаку? зніяковіла у зоомагазині, роздивляючись різні коробки.
Мерлін походив-походив, уперся носом у певний пакунок. А потім ще й пащею прихопив.
Оце? перепитала вона.
Кіт тримає в зубах. Все ясно!
Розумний ти кіт! похвалила з усмішкою.
Кіт зробив по-своєму особливий звук мовляв, і не кажи! Накупила продуктів і для себе, повернулася додому…
Влаштовуйся, опустила кота на підлогу.
Мерлін одразу ж пішов господарювати, все нюхати й обстежувати. Аня приготувала йому їжу у власних блюдцях бо спеціального котячого посуду не було.
Нагодувала гостя, сфотографувала, надрукувала обяву але дуже обережно, ні про кличку, ні про білет ні слова.
Показала фото Мерліну.
Диви, яка фотка! похвалила свою модель. Завтра повішу в автобусі, може, хтось відгукнеться. Ой… Я ж завтра знову на зміні! А куди тебе?
Взяти в автобус незручно, ще й драйвер має бути уважним. Залишити вдома для кота стрес.
Раптом згадала про сусіда по сходовому Кирила. Він працював віддалено, часто копирсався в ноуті, вийде щось купити чи сміття винести на Аню лиш кивне.
Вирішила довіряти кота краще йому.
Збиралась із думками, подзвонила у двері. Кирило з’явився, трохи страхаючись, у розтягнутих треніках та капцях.
Вислухавши Аннине прохання, лише кивнув і взяв ключ.
Аня ледь не розсердилася мінімум уваги до неї було. Але швидко пробачила кіт важливіший зараз.
Повернулася додому й покликала:
Киц-киц! Мерліне, ти де?
Кіт сидів біля балконних дверей, явно вказуючи, куди йому треба.
Вона вагалася, але вирішила не стрибне ж він з восьмого поверху! Відчинила, і разом вийшли на балкон.
Мерлін стрибнув на перило. Аня аж підскочила але кіт гордо відвернувся, глянув на небо і вона теж. Помітила, як одна зірка ковзнула небом падала.
Кіт потерся об долоню.
Загадай бажання, наче казав він.
І вона загадала.
Вночі заснула одразу, без книжок і фільмів під муркотіння гостя.
Зранку дала Кирилу інструкції і пішла працювати.
Цілий день каталася містом з оголошенням у салоні ніхто не відгукнувся.
Було трохи шкода та весело хотілося вже додому: там чекали!
Дома запах свіжозвареної кави. Аня зазвичай пила розчинну, але тут одразу відчула різницю.
Та я тут трохи господарював, зізнався Кирило, усміхаючись. Не в образу кава твоя ні до чого. Ось моя спробуй!
Та із задоволенням! Де Мерлін?
Кіт одразу зявився і теж потерся об її ногу показуючи особливу приязнь.
Твій Мерлін у порядку, Кирило присів, щоб почухати кота. Розкажу щось дивне: не міг змусити себе сісти за роботу. Відкрив ноут, а пальці самі написали казку про кота.
Покажеш? зацікавилася вона.
Та дурня якась! посміхнувся Кирило, однак було видно хоче поділитися.
Я люблю казки! Себто фентезі, але то майже одне й те саме!
Кирило почав читати каву пили втрьох. Кіт сидів поряд і поглядав на них, наче обидва вони кошенята.
Казка сподобалася. Коли Кирило повернувся до своєї квартири стало трохи сумно. Та кіт залишився…
І тут дзвінок у двері.
Мерлін потягнувся пішов перший.
Хто там? спитала Аня.
За оголошенням, відповів голос.
У дверях високий дідусь у чорному довгому плащі. Посміхнувся:
Не хвилюйтесь, дитино. Я дійсно прийшов по кота, і щоб ви не вагалися його звуть Мерлін. Ось і він.
Кіт стрімко метнувся йому на руки сумнівів не залишилося.
Проходьте, несміливо сказала Аня.
Дивно було так привязалася до кота за один день!
Старий зайшов у кімнату. Їй здалося з котом між собою обмінялися якимось поглядом.
А кави не почастуєте? чемно попросив.
За мить Аня вже варила каву запас Кирила виручив. А дідусь і кіт мовчки щось обговорювали.
А більше ви нічого не знаходили? раптом озвався дід.
Аня збентежилася й принесла лотерейний білет. Старий кивнув, але не взяв.
Це тепер ваш, посміхнувся.
Але він же ваш! здивувалася вона.
Ви його знайшли, та й Мерлін не заперечує, дідусь підморгнув.
А раптом виграшний? завагалася вона.
То ви й далі відмовлятиметесь навіть від шансу на щастя? запитав дід.
Аня опустила очі. Саме такого бажала на зірку!
Дайте щастю шанс, мила панночко, посміхнувся дід. Не сумуйте! Побачимось… коли повернетеся.
Звідки повернуся? хотіла спитати, але двері вже зачинилися.
Заснула вона одразу, як приляга до подушки, а у сні їй наснилася Кирилова казка.
Про чарівника, який був самотнім, і його чари не несли людям щастя. В покарання його обернули на кота. І так ходитиме допоки чари не закінчаться…
Вранці знову на роботу, але все навколо здавалося яскравішим.
Вона перевірила лотерейний білет виграла подорож до Чорного моря! Ще більше здивувалася, коли начальник відпустив її у відпустку:
Відпочинь гарно, Аню. Хлопці замінять, не хвилюйся!
Було море, зорі й відчуття, що життя починається наново.
Повернулася додому іншою щасливою.
Відкриваючи двері, зустрілася з Кирилом. Той так само високий і трохи розпатланий.
До тебе заходили, сказав він, просили щось передати… замявся, ти якась нова. І дуже гарна.
Дякую, розсміялася Аня. А що передати?
Кирило метнувся у квартиру й виніс сіреньке пухнасте кошеня. В нього була дуже знайома «мордочка».
У всіх малих персів вона така трохи пихата.
Це син твого Мерліна… Тобто, того кота, якого ти підібрала тоді в автобусі. Артуром звуть. Старий просив сказати вони довіряють його тільки тобі тут Кирило зазернув у підлогу, точніше нам.
Як? Аня відчула, як у грудях стискається серце.
Нам, усміхнувся сусід.
Мяу! мовив Артур і стрибнув до господарки.
Аня простягнула долоню й зустріла іншу долоню Кирила.
І в той момент у світі стало ще трохи більше світла, тепла та звичайного людського щастяЇхні руки на мить переплелися, і Аня раптом відчула, що в квартирі стало якось дужче світла чи веселіше, ніж будь-коли. Артур обнюхав обох, потерся об нову господарку та, муркочучи, забрався просто між ними, ніби зєднуючи їх своїм пухнастим мостиком.
Кирило розгублено здрейфив, мовляв, може, кава? Аня розсміялася і, відкривши двері, промовила:
Заходь. У мене якраз є одна особлива казка тільки для добрих чарівників і їхніх друзів.
Артур влаштувався на підвіконні, а вони сіли поруч, з чашками ароматної кави, й дивилися у вікно на далекі вогники, молодий місяць та першу весняну зірку.
І здавалося, що на мить весь світ зупинився, слухаючи їхню тишу, нитки розмов та котяче муркотіння.
Бо найкращі чари це коли ти раптом перестаєш бути сам.
А бажання, загадані на зірку, таки мають звичку здійснюватися особливо, якщо поруч є своє справжнє диво.
