Максим тривалий час не міг знайти собі роботу за фахом. А все життя він пропрацював слюсарем. І ось сьогодні його запросили на співбесіду.
Він, звісно, хвилювався. Адже від цієї розмови залежить його майбутнє. Вночі навіть проснувся і тривалий час вовтузився в ліжку. За двомісячний час пошуку це було перше місце, де б він дуже хотів працювати.
Зранку похапцем попив кави і поспішив на маршрутку. Вийшов заздалегідь – не любив спізнюватися. Одягнувся пристойніше, бо все-таки офіційна зустріч.
Неподалік від зупинки він зауважив старшого чоловіка, що возився з поламаною машиною. Максиму стало шкода старенького водія, тому підійшов йому допомогти. Але поламка була серйозна, тому Максим закотив рукави і зайнявся серйозно ремонтом.
Збігла година часу, і ось машина на ходу. Але він спізнюється на співбесіду. Зізнався водієві, що втратив багато часу і, мабуть, вже нема змісту їхати на цю зустріч.
Водій уважно вислухав свого добродія і все-таки зумів переконати Максима, що треба їхати.
У коридорі товпилося чимало молодих мужчин. Максим розглядав свої засмальцьовані руки і думав про те, що шансів у нього зовсім мало. Навіть у якусь мить був порив піти звідси геть. З авдиторії один за одним виходили чоловіки після співбесіди з похнюпленими обличчями, що свідчило про їх провал.
Ось прозвучало прізвище Максима. Він неквапом зайшов і був вражений – перед ним сидів старенький водій машини, яку він сьогодні допомагав ремонтувати.
Анатолій Олексійович глипнув на Максима з-під лоба і усміхнувся:
-Ось ми знову зустрілися, молодий чоловіче! Сідайте. Співбесіду ви в мене пройшли ще там, коли ремонтували машину. Ви – хороший майстер!
Максим аж ніяк не очікував такого повороту подій. Він був щасливий, що врешті знайшов те, що так довго шукав. Можна сказати, його привела сюди сама доля.
