Я не любила коли до мами приходили друзі. Тоді в нашому домі тхнуло алкоголем, а всі речі були прокурені запахом цигарок. Мамі від того хоч би й що. Вона коли випивала, то й сама могла диміти, як потяг. Мені ж доводилося після таких застіль вимивати будинок, прибирати блювотиння та ще гірші речі. Хотілося, щоб було чисто та затишно, але з такою мамою…
До нас часто навідувалися вчителі зі школи або ж працівники соціальних служб. Мені доводилося брехати, хоч я й не любила цього робити. Розповідала, як мама втомлюється на роботі, бо вона важко працює, щоб заробити нам на проживання. Насправді ж працювала я, після школи ходила по людях, бралася за всяку роботу, бо голод не тітка.
Чому я захищала маму? Не скажу, що відчувала до неї тепле почуття любові, просто я не хотіла жити в дитячому будинку з іншими знедоленими людьми. От і вся причина. Інколи мамі давали попередження, жахали, що якщо вона не візьметься за руки, то мене заберуть. Бувало, що це її розчулювало, мати починала плакати та божилася людям та мені, що вона виправиться й мені більше не доведеться за неї червоніти.
Це почалося, коли у нашому домі з’явився дядько Вітя. Мені було 15 років, він гарно до мене ставився, просив називати татом. Мама перестала приводити у дім компанію, більше не пила й навіть влаштувалася на постійну роботу. Я була щаслива, думала, що нарешті ми житимемо нормально, але коли матері не було вдома дядько Вітя починав чіплятися. Я тікала до сусідів, сиділа у них поки мама з роботи не повернеться, а тоді розповідала матері.
Вона не вірила, аж поки одного дня не заявила, що намагаюся вкрасти у неї чоловіка. Мене вигнали з дому. Деякий час пожила у сусідів, підзаробила копійку й подалася у місто. Було страшно, було важко, я не відчувала себе у безпеці, але все краще, ніж біля такої матері та дядька, який точно не став би для мене татом.
Не буду описувати все жахіття через яке мені довелося пройти, перш ніж я зустріла Максима. Хлопець дав мені можливість зрозуміти, що таке бути потрібною. Прекрасно знати, що тебе люблять і ще краще мати людину на яку можна покластися і у хвилини смутку і в моменти радості.
Максимові я сказала, що сирота, немає у мене ні батька, ні матері. Чи взяла гріх на душу, коли так зробила? Особисто я вважаю, що мами у мене ніколи й не було. Була жінка, співмешканка, інколи вона говорила добре слово, але частіше винуватила у своїх проблемах. Як на мене, то мама – це про інше. Це про любов, турботу, віру, чуйність, здатність до самопожертви. Я сама мама й все зроблю заради своїх дітей. Вони для мене найдорожчі у світі. Бажаю усім діткам, які пережили подібне до мого дитинства та юності, щоб вони знайшли свій шлюх у житті та людей, які любитимуть їх так, як вони на те заслуговують.
