Сталось це зимою, дев’ять років тому. Ми з чоловіком очікували на народження двох чудових донечок. Не близнючки, а двійнята. Та проблема полягала в тому, що строк для пологів вже давно пройшов, а діти все ніяк не хотіли знайомитись з нами особисто.
Тим більше це було дивно, зважаючи на те, що я була вагітна двійнею. Такі діти переважно народжуються скоріше і можуть бути трішки недоношеними. Тому ми з чоловіком дуже хвилювались. Хоча він в мене і акушер-гінеколог, але знаєте, одне діло вести пацієнток, а зовсім інше, коли справа стосується власної дружини.
Того дня мені було дуже недобре. Спина боліла, живіт також, так ще й голова розривалась. А чоловік ще додому з роботи не прийшов. Що мені робити в такому стані? Просто лежала на дивані, хоча перед цим і випила обезбрлююче.
Раптом, двері квартири відчинилися і додому повернувся мій коханий… З малям на руках. Дитині буквально було днів два-три. Чоловік розповів, що коли повертався додому, то побачив у під’їзді дивну коробку. Подумав, що хтось знову кошенят підкинув. Вирішив глянути, чи живі, бо дуже тихо було. Забрав покривало — а там дитя.
На вулиці зима, холодно, мороз. А в коробці дитя. Добре, що хоч не на вулиці, а в під’їзді. Та це все одно не найтепліше місце в світі. Я лише глянула на дитину і всередині щось защемило. Так мені шкода стало маля, що не хотілось нікому віддавати.
Саме в той момент в мене почались пологи. Виявилось, весь цей час, поки чоловік був на роботі, в мене були перейми. А я не зрозуміла цього, бо боліло просто все. В особливості голова.
Чоловік хутко оглянув мене і сказав, що часу в нас небагато, швидка не встигне приїхати до народження двійнят. Тому, хутко все підготувавши, мій власний чоловік прийняв у мене пологи. За півгодини народились двоє здорових доношених дівчаток.
Поки швидка, яку чоловік викликав одразу, їхала(а це ще двадцять хвилин після пологів), ми поговорили і вирішили, що не залишимо дівчинку саму. Так, виявилось, це була дівчинка. Донечка, подарована нам долею.
Фельдшерам пояснили, що виявилось, я була вагітна трійнею, але от третя дитина вдало ховалась за двома іншими. Ніхто запитань зайвих не ставив, бо дитина була достатньо маленькою, що б інші нічого не запідозрили.
З тих пір ми живемо великою дружньою родиною з трьома чудовими донечками.
