У школі я відчувала себе невидимкою. Дівчата не хотіли брати мене у свої компанії, а хлопці оминали десятою дорогою. Поки усі активно обговорювали особисті життя однокласників, я могла розраховувати на близькі стосунки лише з книгою. Не можу сказати в чому причина. Якщо судити по зовнішності, то все добре. Родичі частенько казали, що я симпатична та щипали за щічки.
Що стосується розумових здібностей, то в цьому також без проблем. Я відмінниця, найкраща в класі за успішністю. Школу закінчила з золотою медаллю, але й на це ніхто не звернув особливої уваги.
В університеті історія повторилася. Поки одногрупники розписувалися, влаштовували весілля, народжували перших дітей та навіть розлучалися, я була зайнята навчанням. Думаю, вся справа у моїй сором’язливості. Мені важко сходитися з людьми та першою йти на контакт. Та що там говорити, мені важко відповісти взаємністю на щонайменший інтерес зі сторони чоловіків.
Втомившись від самотніх вечорів у вихідні, я вирішила розбавити свої сірі будні. Зареєструвалася на сайті знайомств, виставила на аватарку своє найкраще фото й одразу знайшла друга. Звали його Владом, ми були однолітками й навіть жили неподалік. Під час спілкування з хлопцем я не відчувала жодного дискомфорту й жила очікуванням, що він врешті запросить мене на побачення.
Це сталося через вісім місяців нашого щоденного листування. Я так хвилювалася, але коли нарешті побачила Влада в живу – розслабилася. Складалося враження, що ми знайомі дуже давно. Розмова протікала невимушено, а час швидко збігав. Тоді ми стали бачитися набагато частіше. Кожного разу, коли наші вихідні збігали – ми проводили час разом.
Зазвичай це були тихенькі посиденьки вдома. Ми разом готували смачну вечерю, створювали романтичну атмосферу. Влад запалював свічки, я займалася смачним десертом (зазвичай ми просто їли морозиво). Включали цікавий фільм на телевізорі й лежали обійнявшись, обговорюючи сюжет.
Коли ходити в гості один до одного та сперечатися чия зараз черга нам набридло, поговорили, все зважили й з’їхалися. Спільний побут не зіпсував стосунків. Навпаки, я ще дужче переконалася, що кохаю Владислава.
А далі була вагітність, яку ми не планували. Почалися перші сварки, бо хлопець заявляв мені, що ще не готовий ставати батьком й не хоче розписуватися. Деякі сумніви закралися і в моїй голові, якщо вже він так заговорив, значить існують проблеми про які я нічого не знаю.
Мало того, що вагітність протікала важко, так мені довелося працювати аж до 9 місяця вагітності, бо Влад пішов зі своєї роботи. Звісно, він зробив це навмисне аби знову переконати мене, що ми ще не готові до дітей, бо самі себе забезпечити не можемо. Дитину я таки народила. Гроші на перші кілька місяців відклала з декретної виплати, а як бути далі просто не знала.
Намагалася достукатися до голосу розуму Влада, але він думав лише про себе. Дитячий плач його дратував, а безлад у домі виводив із себе. Він зібрав свої речі та повернувся жити до батьків, залишивши мене сам на сам з усіма проблемами.
Хай там як, але я рада, що стала мамою. Немає нічого кращого за можливість тримати свою дитину на руках та пригортати до серця. Що стосується труднощів – то все тимчасово.
