З кожним днем їхні стосунки ставали напруженішими. Іра від цього відчувала велику втому і врешті почала думати про розлучення. Вона ще молода, і, може, їй ще усміхнеться щастя, а жити разом так, як кіт з собакою, чи варто?
Жінка втирала потай сльозу і бралася до хатньої роботи. Бо все-таки син в нічому не винен, що їхні стосунки з Юрієм не склалися.
Останньою краплею, що порушила терпіння Іри, був скандал чоловіка за борщ. Бач, у його матері страва завжди була смачною, а вона так готувати не вміє.
Іра сказала, що годі з неї і подала заяву на розлучення. Опісля перебралася з сином до своїх батьків, що не зовсім схвалювали такий крок дочки.
Батьки не могли нічим допомогти Ірі – у самих було багато проблем зі здоров’ям, тому ледь зводили кінці з кінцями.
Проте Іра труднощів не боялася, як і роботи. Знала, що буде нелегко. А з чоловіком хіба їй було легше, коли він щодня приносив їй нові сюрпризи, то сварився на рівному місці.
І ось вона вільна. Тепер їй треба було ще допрацьовувати, щоб вистачало на нормальне прожиття. Правда, син був з характером.
У неї не залишалося часу для перевірки уроків. А Максим не особливо любив учитися. Іра просила малого, щоб вчився, бо все-таки більше нема на кого покладатися. Але малий не чув її, а може, не міг краще вчитися. Одного разу Іра, будучи вкрай втомленою, розкричалася на малого, що він – ледачий, вдався, вочевидь, у свого тата.
Наступного дня після роботи Іра не застала Максима вдома. Запитала батьків, чи приходив після школи внук додому. Вони відповіли, що не бачили малого. Тоді Іра набрала номер його мобільного. Телефон Максима був недосяжний.
Мама не на жарт захвилювалася. Відчула щось недобре. Образився все-таки після вчорашньої сварки. Пішла до сусіда, з яким Максим товаришував. Той відповів, що Макса не було в школі.
Жінка була вкрай розгублена, що робити. До поліції одразу не хотіла звертатися. І куди ж міг податися малий?
Уже готова була простити йому всі вибрики з не вивченими уроками, лиш би найшовся. Збігло ще дві години пошуків, і все було намарно.
Усе-таки зателефонувала в поліцію. У тривозі минула вся ніч. А малий наче в воду канув. Жінка просила в Бога допомоги, також прощення у сина, якого не хотіла образити, лишень настановити на правильний шлях. Бо що сьогодні людина варта без освіти? Куди їй податися? Нікому вона не потрібна навіть з трьома дипломами. А без диплому і поготів. Але вона тепер буде обачніша з малим, лиш би він тільки знайшовся.
Під обід зненацька роздався дзвінок з поліції – знайшли малого. Слава Богу, живий! Треба підійти у відділ підписати деякі папери.
Іра німим поглядом зустрілася з сином, який одразу ж опустив очі:
-Ма, пробач! Я думав, що тобі буде легше без мене, – майже крізь сльози мовив Максим.
– Дитино, що ж ти таке кажеш… без тебе у мене не буде життя, – і жінка припала грудьми до малого, наче бажала захистити його від майбутніх кривд чи непорозумінь.
Йшли вони додому разом, тримаючись за руки. Максим з опущеною головою, а Іра з сльозами на очах. Усе-таки стрес дався взнаки, і вона відчувала як разом зі сльозами приходить полегшення.
