Мене звуть Руслан. З Аллою я знайомий з дитинства, адже ми жили у сусідніх квартирах. Наші мами давно дружили. Вони по черзі водили нас до дитячого садочку, а потім – до молодшої школи. Далі ми вже з Аллою ходили до школи самі, ще й сиділи за одною партою.
Однокласники думали, що ми брат і сестра. І, дійсно, ми були кращими друзями. Змінилося все, коли ми закінчували одинадцятий клас. Я бачив, як інші хлопці залицяються до Алли і відчував ревнощі. Тоді я зрозумів, що кохаю цю дівчину. Щиро їй в усьому зізнався.
На моє здивування, Алла відповіла мені взаємністю. Вона сказала, що теж давно любить мене. От так ми і почали зустрічатися. Коли закінчили школу, ми вже не приховували свою пристрасть і вже скоро опинилися у л іжку. Інт имні стосунки у нас були незахищені. Я колись у дитинстві тяжко хворів на паротит. Моя мама постійно стверджувала, що дітей у мене не буде через це. Алла знала про це.
Ми вступили до одного університету, але на різні факультети. Мріяли бути частіше поруч один з одним. Обидва навчалися на бюджеті і наші батьки пишалися нами. Разом ходили до закладу, вчилися, були на романтичних побаченнях та кохалися. Все було просто чудово.
І ось одного разу Алла заявила мені, що у неї вже декілька місяців немає місячних. Я дуже здивувався. Цього бути не могло. Невже моя кохана зрадила мені?
Цю новину вона повідомила своїй мамі. У Галини Борисівни, мами Алли, був знайомий гінеколог. Вона повела доньку до нього на консультацію. Лікар провів огляд і заявив, що Алла вагітна четвертий місяць.
Галина Борисівна миттєво сповістила мою маму про цю подію. Вирішили наші батьки зібратися на «екстрену нараду» вдома в Алли. У мене були змішані почуття. Я весь час думав про те, що Алла – зрадниця, навіть розмовляти з нею не мав бажання.
Наступного дня я мусів йти на обстеження. Лікарі просто шокували, коли повідомили, що я не безплідний. То я даремно сумнівався в Аллі? Біг до неї радісний, з букетом айстр. Вона так і не зрозуміла, що з моїм настроєм було до того.
Можливо, ми не були готові до народження дітей. Але і ми, і батьки вирішили одноголосно: Алла народить, а усі будуть допомагати. Ми вдячні досі, що наші батьки знайшли мудрий вихід із ситуації. Вони не покинули нас зі нашою проблемою наодинці.
Алла народила прекрасного сина, якого ми назвали Владиславом. Він був таким крихітним та беззахисним. Батьки наші перетворилися у турботливих та чудових бабусь та дідусів. Вони в усьому нам допомагали. Завдяки їм ми з Аллою закінчили навчання і влаштувалися на роботу. Навіть академвідпустку не довелося брати.
Наш Владислав у цьому році пішов до першого класу. А наші з Аллою батьки натякають нам, що хочуть ще онучку. Незабаром у моєї мами ювілей. Напевно, саме на це свято ми повідомимо, що їх було почуто.
