Анна почала жити з ним по суті на третій день після знайомства. Він видався їй доволі елегантним мужчиною. Завжди зустрічав її з квітами. Відчиняв дверцята свого авто, щоб вона сіла в машину. Галантно брав її руку і цілував у зап’ястя. Ніжно пригортав до себе, коли сиділи поряд.
Одне слово, Анна розтанула в його обіймах і готова була до різного сценарію розвитку їхніх стосунків. Дарма, що він майже на дванадцять років старший за неї. Головне, що любить її і поважає. І гроші заробляє хороші. Все таки є власником трьох ресторанів у місті.
Мама не зовсім підтримувала ці стосунки, бо відчувала серцем, що щось тут не так. Але й втручатися не бажала. Життя само розставить все на місце.
Дочка часто відлучалася з дому – разом з Павлом їздили в гори на відпочинок. І здавалося, в тому нема нічого поганого. Павло виглядав надійним мужчиною. За ним жінка мала б себе почувати, як за кам’яною стіною.
Після однієї з таких поїздок Анні раптом стало погано. Вона не знала, що з нею коїться. Вона гадала, що отруїлася якоюсь їжею в ресторані під час подорожі. Тому не гаючи часу вона попросила, щоб викликали лікаря.
Швидка не стала церемонитися з діагнозом. Отруєння – доволі таки небезпечна річ, прокоментували свої дії медики і забрали Анну в лікарню.
На другий день діагноз було встановлено. – Анна перебувала на четвертому місяці вагітності. Мама була в шоці. Адже дочці було всього лиш 18 років. Навчалася на першому курсі вишу. Але вона була категорично проти абортів. Доведеться одружуватися – промовила вона.
Анна не робила з цього проблеми. Вона не проти була вийти заміж за Павла. Устигла за цей короткий час звикнутися з ним. Вважала його своїм. Тому йшла на зустріч з радісним відчуттям.
Дівчина була вкрай збентежена реакцією Павла на таку новину. Він спершу скривився, наче проковтнув щось надто гірке чи кисле, а потім мовив, що не готовий до сімейних стосунків. Підтримувати з нею такий зв’язок, як до того, він не проти, але узаконювати стосунки, тим паче возитися з немовлям, він аж ніяк не зможе. Він не сімейний. У нього своя робота. Свій ритм…
Анна вже не чула, що він белькотав ще у своє оправдання. Вона попросила натиснути на гальма і випустити її з машини, бо їй погано.
Машина пригальмувала на зупинці. Анна прожогом вискочила на вулицю і скрилася між будинками. Павло не став її наздоганяти.
Так їхні стосунки обірвалися. Дівчина заблокувала телефон Павла. Не відчиняла дверей власної квартири. А згодом взагалі переїхала жити до своєї бабусі в село, де було свіже повітря і власний сад. Тут їй було легше, як внутрішньо, так і фізично.
Народила сина, якого назвала Богданчиком. З Павлом так жодного разу не бачилася. І не хотіла. Навіщо ворушити те, що болить…
Аж через п’ять років почала зустрічатися з Тарасом. Він знав її історію. Знав, що виховує сина. Його не лякали обов’язки. Він був не проти одружитися з нею. Він любив дітей. Так у п’ятирічному віці у Богданчика появився тато.
