Після того як я вийшла заміж, мені довелося переїхати за чоловіком. Олег жив в іншому місті, у нього там була перспективна робота, тому зі своєї я звільнилася. У нас почалося звичайне сімейне життя. На роботу у новому місті я так і не пішла, бо через місяць після весілля дізналася про свою вагітність. Першим у нас народився хлопчик.
Ми були безмежно раді стати батьками. Правда, це було зовсім непросто. Перша дитина – це надзвичайно важко. Не встигли ми спокійно видихнути, коли син підріс, як я знову завагітніла. Друга вагітність протікала не так просто, то ж ми старалися зайвий раз нікуди не виїжджати. Практично всю вагітність я пролежала у лікарні. І от нарешті народилася наша донечка.
На нас з Олегом знову чекали безсонні ночі, перші зуби та коліки. Добре, що досвід уже був і ми знали як з усім цим давати раду. Коли донечка трішки підросла, ми вирішили поїхати у гості до дідуся з бабусею. Відколи онуки народилися ми з ними не бачилися. Жили вони далеченько, вдома тримали троє котів, тож їхати кудись надовго не могли.
Перед приїздом я попросила маму на деякий час виселити котів із будинку. Місця у батьків вистачає, подвір’я велике є літня кухня, тож тваринки точно не пропадуть. Значить приїжджаємо ми на місце і спостерігаємо таку картину – усі троє котів, як були у будинку, так і залишилися. Я вирішила не починати зустріч одразу з претензій, тому промовчала.
Гостюючи ми помічали, що коти роблять у будинку усе, що заманеться. Можуть спокійно залізти на кухонний стіл, щоб там вимитися. Або поїсти із чиєїсь тарілки перед обідом. Найгірше, що їхній «туалет» стояв просто на кухні й ми змушені були вдихати ці аромати, коли вечеряли усі разом. Оскільки маму така ситуація влаштовувала, я вирішила все взяти у свої руки. Прибрала лоток на двір і котів туди ж відправила. Тієї ночі я спала спокійно.
Вранці прокинулася від різких звуків на кухні. Виходжу туди й переживаю дежавю: лоток на місці, а коти мирно сплять на кухонній тумбі. На цьому мій терпець увірвався і я вирішила поговорити з мамою: «Мамо, у нас малі діти. Я ж тебе просила виселити котів на час нашої гостини. Їм нічого не трапиться, якщо вони трішки поживуть на дворі. На вулиці ж весна!» Мама довго не думала та одразу ж вступилася за своїх домашніх улюбленців: «Вони частина нашої сім’ї! Якщо ж вам щось не подобається, то можете самі йти жити на двір!»
Збиралися ми поспіхом і того ж вечора уже були вдома. Гарні гостини вийшли у бабусі, яка більше любить котів, чим онуків. З того часу ми до батьків не приїжджаємо. Якось ненька зателефонувала і запросила нас у гості, але я відмовилася ввічливо пояснивши: «Не думаю, що дітям сподобається жити на дворі. Та й і нам з Олегом буде незручно. Ти вже якось з котами сама розважайся!»
