Ірина з самого ранку в роботі. На кухні знову протікає кран. Вона вже вкотре немає грошей, щоб викликати майстра. Та хіба багато розуму потрібно, щоб все полагодити. Залізла в інтернет, передивилася кілька відео: «Раз плюнути!» – підбадьорила себе й побігла в комору по ключ.
Пів години мороки, вона і так, і сяк, а нічого не виходило. Звичайних слів не вистачало, тож жінка запозичила «погані», щоб розповісти крану все, що вона про нього думає.
-Мамо, ти казала погані слова? – звереснув біля тумби її восьмирічний син Матвійко. Іра від несподіванки підстрибнула та впустила ключ собі на пальця.
Знову посипалася лайка. Син закрив вуха руками, а потім вичитав матір за нетерплячість.
-Покладеш у нашу скарбничку 35 гривень. Я підрахував по 5 за кожне погане слово – продовжував виховувати матір Матвій.
-Ти бач, який ти у мене правильний! – роздратувалася мати. – Он візьми гроші на буфеті та біжи по хліб, а я тим часом тут закінчу.
Син кинув погляд на хлібницю у якій була свіжа буханка й зметикував, що мамі потрібно побути на самоті.
«Хоч би знову не плакала» – попрохав сам не знає у кого й пішов на вулицю. Відколи батько покинув їх заради іншої сім’ї мама плакала щоночі. Вранці з посмішкою будила його до школи, але від допитливих оченят сина не можна було приховати, що очі почервоніли точно не від туші, як вона виправдовувалася.
Хлопчаки, які ганяли м’яча у дворі, покликали друга приєднатися, але настрою у Матвія не було.
-Ніколи мені байдики валяти – говорив сам до себе. – Мені он потрібно маму рятувати. Буду шукати майстра.
Сів на лавку біля місцевої «розвідки», себто бабусь з 12 та 16 квартири.
-Здрастуйте, леді! – галантно поклонився. – Дозвольте присісти поруч.
-Матвійко, який же ти джентльмен – зробила комплімент баба Ніна. – Це ж треба, як добре тебе мати виховує.
-Воно то так – погодилася дитина. – Мама гарно про мене дбає, але от про неї нікому. Може ви могли б мені допомогти. Чи немає бува, у нашому домі якого холостяка. Тільки щоб руки з потрібного місця, бо у нас багато роботи, а я ще з усім не розібрався – наголосив Матвійко, підіймаючи вказівний палець догори.
Бабусі переглянулися, почалася нарада. Прикинули усіх мешканців, які могли б підійти під опис Матвійка й в один голос крикнули:
-Восьма квартира! – баба Ніна продовжила. – Там новенький, Семен Олександрович. Переїхав у наше місто два тижні тому через роботу. Його фірма якийсь тут філіал відкрила чи що. Два дні як заїхав, але з усіма мешканцями ще не встиг познайомитися.
-От такий парубок – підхопила баба Валя, показуючи “клас”. – Він мені телевізор налаштував й радіо справив.
-А мені лампочку замінив й полицю прикрутив – згадала своє, баба Ніна.
-Ну що ж, цю кандидатуру варто розглянути – погодився Матвійко, а потім побіг до восьмої квартири. Погупав своїми маленькими кулачками у двері й через кілька хвилин оцінював дядька Семена.
-Здрастуйте! Мене звати Матвій, я живу в цьому домі вдвох зі своєю мамою – привітався та відрекомендувався.
-Приємно познайомитися, Матвійко! А я Сьома – чоловік простягнув руку до дитини для привітання. – Можу я запропонувати тобі цукерку або що?
-Обираю інший варіант. Ви можете полагодити кран на нашій кухні, щоб моя мама припинила плакати й нарікати на своє важке життя.
-Он як? Справа серйозна. Зачекай хвилинку, візьму інструменти.
Через кілька хвилин Матвійко швидко познайомив двох дорослих людей, які при зустрічі почали ніяковіти. Семен швидко справився з поломкою, а Іра тим часом накрила на стіл. Частували гостя домашніми кексами та чаєм. Засидівся Семен до пізньої ночі. Матвійко втік до своєї кімнати, щоб дорослі залишилися наодинці.
Вранці очі матері сяяли, вона вперше за останні кілька місяців спала добре й не плакала. Сьома прийшов в гості знову, приніс Ірі квіти та торт, так би мовити, щоб закріпити знайомство, а Матвійкові шахи. Пообіцяв навчити його грати.
Через кілька місяців Сьома переїхав у їхню квартиру. Ірина та Семен одружилися. Чоловік попросив у хлопчика дозволу стати його татом, той погодився, сказавши:
-Шукав майстра, а знайшов тата. Оце несподіванка!
