Володимир, вже не молодий чоловік. Йому тридцять п’ять років. Живе він у батьківському будинку в селі. Так сталося, що старші його брати вже давно одружені, мають своїх дітей. А Володимир так і живе один. Поки живі були батьки, він, як найменший залишився з ними, щоб доглядати, коли стануть немічними. Мама говорила, щоб не сидів біля них, їхав влаштовував своє життя. Але хлопець вважав своїм обов’язком залишитися з ними, поки живі.
В дитинстві він часто чув від сусідів про себе. Що, мов старші хлопці, обидва як намальовані, а менший такий некрасивий. Вони ж брати, а такі різні. Можливо це залишилося в його пам’яті, і він не намагався підходити до дівчат, вважаючи, що з ним не будуть мати відносини. А взагалі, чоловік він добрий. Добрі справи робить, поганого не запам’ятовує. В селі до нього зверталися всі, від малого до великого. Володимир в допомозі нікому не відмовляє.
Людей в селі стає все менше. Молодь не повертається, адже роботи немає, старі люди доживають свого віку. Ось і сусід, дід Микита вже спочиває вічним сном. Пустує подвір’я поряд з Володимировим. Володимир живе на ті кошти, які виручає з продажу на базарі, своїх продуктів. Все, що вродило, він везе продавати. Мало грошей, але не голодує. Тим більше, що продукти свої, з городу. Качки, кури ходять по подвір’ю.
Одного разу увечері, Володимир помітив, що у вікні будинку діда Микити, горить світло. Він довго не роздумував, пішов подивитися, хто там господарює. На його стук, з будинку вийшла миловидна дівчина. На вигляд їй років двадцять п’ять. Володимиру вона видалася красунею. Погляду не міг відвести. Вони розговорилися. Виявляється Аня, так звуть дівчину, внучка діда Микити. Вона запросила Володимира зайти випити чаю.
Розговорилися. До діда ніколи не приїздила, мама не пускала, тому Володимир її тут і не бачив. Наразі потреба в неї. Сховатися потрібно від чоловіка тиp ана. Тільки зараз Володимир помітив у дівчини син ець на скроні. Тому й згадала про дідову хатину. Подала на розлучення і втекла з міста. Якщо чоловік знайде її, буде погано. В селі їй подобається, якщо зможе тут жити, залишиться назавжди.
Володимир часто ходив до Ані, допомагав, адже подвір’я поросло травою, деревами. Очищали подвір’я, упорядковували будинок. Пройшов місяць, а чоловік без Ані й півдня не міг провести. Спочатку несмілі поцілунки, потім разом жити почали. Коли Аня нарешті розлучилася, вони одружились. Володимир навіть і подумати не міг, яке це щастя жити з коханою дівчиною. Вели господарство, чоловік влаштувався в місті на роботу, їздив кожен день.
Невдовзі народився їхній первісток Олег, через два роки Світланка. Дитячі голоси наповнили подвір’я Володимира. Він давно не думає, чи красивий він, головне щасливий. Коли дивиться в очі своєї коханої, заради неї зробить все, лиш би їхнє щастя не закінчувалося.
