Ларисі, моїй молодшій сестрі, пощастило. Вона пізня дитина. Коли мама дізналася про свою вагітність, то деякий час вагалася чи варто ризикувати. Батько наполіг на тому, щоб народжувала. Хотів сина, а тут знову дівча. Та нічого, ми тоді вже жили заможно й горя не знали.
Це за мого дитинства перебивалися з хліба на хліб, тому що батьки іпотеку за квартиру виплачували. Батько на двох роботах гарцював, тож ми його вдома фактично не бачили. Мама репетиторством додатково займалася. Тож після уроків, мені потрібно було тихенько сидіти у своїй кімнаті й зайвий раз не вештатися квартирою, бо у матері заняття.
Ось так і росла сама по собі. Я не серджуся на маму з татом, бо розумію, що робили вони все заради кращого майбутнього. Склалося так, що через брак уваги стосунки з батьками склалися прохолодні. Я не хотіла засиджуватися вдома, тому ще після 9 класу вступила до коледжу й переїхала в інше місто.
Додому приїжджала на літніх канікулах, тоді й побачила, що за час відсутності стала старшою сестрою. Я любила Лору. Завжди купувала дівчинці подарунки, гралася з нею, коли гостювала. Помітила, що батьки меншою дочкою все ніяк не можуть нарадуватися. З рук не спускають, постійно цілують та обіймають. Не хочеться бути злою, але в такі моменти відчувалося поколювання ревнощів. За час мого дитинства не пригадаю жодного разу, щоб тато мене обійняв, а мама ось так до серця пригортала.
Словом, мені стало ніяково в батьківському домі, відчувала себе зайвою та непотрібною. Тому додому я більше не приїжджала, натомість влітку влаштовувалася на роботу. Якось працювала на базі відпочинку, познайомилася з хорошим хлопцем. Ми три місяці зустрічалися, а пізніше Слава зізнався, що ця база належить йому. Батько купив, хоче перевірити, чи має син задатки керівника.
Мені одразу не розповів, бо хотів перевірити, чи я не з тих дівчат, яких тільки гроші й хвилюють. Одружилися ми швидко, весілля нам зробили батьки Слави. Мої приїхали, як почесні гості й навіть у такий день вся їхня увага була зосереджена на Лорі.
Багато води втекло з того часу. На жаль, батька не стало раптово, мама залишилася сама. Вона продовжує працювати, Лариса навчається в університеті, але з великим трудом. Інколи до мене телефонує, щоб поскаржитися на скруту. Грошей немає, нове платтячко хочеться, то може старша сестра могла б зробити такий дрібний подарунок.
Лора знає, що я з чоловіком живемо добре. Слава багато заробляє, я навіть можу не працювати, але не хочу сидіти на шиї в чоловіка, тому допомагаю йому керувати бізнесом. Ми не тринькаємо гроші на право й на ліво. Завжди розглядаємо різні варіанти вигідних вкладень.
Мама й собі плаче, просить, щоб я сестрі допомагала, адже відколи тата не стало, то вони не можуть собі дозволити заможного життя. Я завжди кажу мамі одне і те ж: «Мені ніхто не допомагав, то нехай і вона вчиться обходитися без допомоги. Зараз великий вибір вакансій, можливість працювати віддалено, на неповний робочий день, проєктно. Було б бажання, а задарма їй ніхто й нічого не дасть».
Звісно, вони обидві на мене ображаються й вважають, що я зарозумілася, гроші зіпсували.
Добре хоч чоловік підтримує та каже не зважати на ці нападки. Заздрість погана річ, особливо, коли вона йде від рідних людей. Все ж мене гризуть докори сумління. Я дійсно маю можливість допомогти фінансово, але як же тоді Лариса навчиться заробляти гроші, які ой як непросто даються.
Ви як думаєте, варто давати сестрі гроші на її потреби, чи все ж змиритися з думкою, що проблеми сестри мене не обходять?
