— Мама, мені потрібні гроші, — байдужим голосом сказала Вероніка, відвернувшись до стінки. Галина неспокійно повернулася до неї й запитала:
– Навіщо?
– “Аб орт робити!” – глухо відповіла Вероніка і глибше занурилася в подушки, чекаючи реакції матері. Галина відчула нудоту. Вона стала глибше дихати, щоб перебороти цей стан. Що ж це таке, Господи? Дочка Вероніка, тільки-тільки закінчила школу. ЗНО здала на хороші бали. Документи відправили в інститути. Чекали рішення приймальних комісій. У тому, що вона обов’язково надійде вчитися, не було ніяких сумнівів і тут на тобі!
– Коли залетіла? – вже по-жіночому почала розпитувати матір.
– На випускному! – повернувшись до матері, відповіла Вероніка, яка зрозуміла, що грози не буде.
– Хто батько, хоч знаєш? – Сашка Ванілін.
– Цей хлюст? Ну, що ти в ньому знайшла? – безбарвно запитала Галина.
– Не знаю, мамо! У школі він мені подобався. Знала, що він мені не пара. Як же син бізнесмена, а хто я?
– А як сталося між вами?
– Ну, ви, батьки залишилися в кафе, а ми поїхали багаття палити й світанок зустрічати. Він там до мене і прилип. Все поруч зі мною, так поруч зі мною. Слова такі ніжні говорив. Я знала, він з Вікторією Боднар дружив. Ти, знаєш її, то ж з багатеньких. Люда не прийшла на випускний банкет. Атестат отримала і пішла. Посварилися вони. Ну, Сашка давай мені вуха терти, слова ласкаві говорити. Я напідпитку була.
Спогади шкільні нахлинули, як я страждала через любов до нього, таким далеким був. А зараз тут, поруч. Загалом, ще випили. Повів мене в ліс світлячків показати. І трапився гріх. Повернулися до багаття. Я з якоїсь божевільною радості, що відбила Сашка у цієї зарозумілою дурепи Люда, ще випила, і більше нічого не пам’ятала. Прокинулась, ранок прийшов. Сонце високо встало. Глянула, всі сплять покотом. Потім піднялися, на річці вмилися, допили залишки колишньої нічної розкоші й по домівках розбрелися. Ось так, матусю.
– Скільки місяців? – Два.
– Звідки дізналася, що вагітна?
– В Оленки, тест був. Якось нудити початок. Я чомусь зрозуміла, що «залетіла» і побігла до неї. Попросила тестери. Точно, вагітна.
– Сашкові розповіла?
– Розповіла, так він, гад, мені в обличчя розсміявся і сказав, а може не він батько, вас там, п’яних, стільки валялося, хто завгодно міг вами скористатися. Шукай — свисти, батька твого малюка, а він тут ні до чого. Я кажу, оскільки ти можеш так говорити, я ж незайманою була і, тільки ти був зі мною ?! А він ще дужче іржати почав, сказав, мовляв, так впилася, під березою валялася, будили світанок зустрічати, а ти, як мішок картоплі, хоч на бік вали, хоч на спину, без тебе пішли на гірку.
І багато хто був не в змозі встати, так що поки ходили зустрічати світанок, хто завгодно міг зі мною бути. Нічого не візьмеш з нього. Після тієї розмови, я немов отупіла і вирішила, що не хочу цієї дитини. Щоб я ростила Сашкові насіння, коли він зі мною так обійшовся? Ну, що мама, даси грошей? Або я за себе не ручаюсь, — не витримавши, заплакала Вероніка і занурилася в подушку.
Плач стрясав її плечі. Галина відчужено дивилася у вікно. Тисячі думок проносилися у неї в голові. Хотілося кричати, лаятися, бити по щоках свою нерозумну дочку. Ох, Господи, дожила до ганьби. А як Григорію, чоловікові сказати? Він же такий правильний. Милосердя від нього не дочекатися. Єй-богу, якщо дізнається, як і за яких обставин завагітніла його дочка і тим більше від кого, прокляне і вижене з дому. Ой, Боже, допоможи, напоумив, як їздить це горе.
Вероніка все ще плакала. Галина ласкаво провела долонею по її поводили плечима.
– Ну, доню, нічого, все налагодиться!
– Значить, даси грошей на аборт! – витираючи сльози, зраділа вона.
Галина ж сумно сказала:
– Ні, доню не дам! Тобі ще жити. Такий гріх брати на душу не можна. Ти молода, все життя попереду. Якось виховаєш дитину, як-небудь. Тобі ще вчитися треба.
– Як я буду вчитися, якщо дитину нестиму під серцем?
– Давай не поспішатимемо. Почекаємо.
– Чого чекати, великий термін буде, то вже не будуть робити, давай гроші, я записалася вже на наступний вівторок.
– А раптом згодом не зможеш мати дітей? Це такий ризик.
– Так краще без дітей залишитися, ніж народити від цього виродка, — з ненавистю відповіла Вероніка, — мама, дай грошей. Чи не даси, піду в повії, але гроші знайду.
Споглядаючи таку рішучість, Галина зрозуміла, що їй не вдасться умовити дочку народити дитину. Молода, дурна. Адже з народженням дитини, життя не закінчується, а тільки починається.
– Гаразд, дам грошей. Батькові тільки не говори. Дізнається, вб’є нас обох. Пройшов тиждень. Вероніка пішла, зробила аборт. Вона рада була тому, що їй вісімнадцять виповнилося в травні, а то б довелося пояснюватися з поліцією. А так, повнолітня, як хочу, так і живу. І на аборт у батьків не треба дозволу питати. Сама вирішую, доросла вже. Лікар, як мама намагалася відрадити, вона наполягала на своєму. Було боляче, витерпіла. Зате вільна, як птах.
Пройшов деякий час. І раптом до батьків Вероніки прийшла Сашкові батько і мати. Гостей запросили в будинок. Ті сіли й почали вести розмову про весілля Саші та Вероніки. Батько здивувався, сказав, мовляв, з якого переляку ви раптом вирішили сватати дочку. Батько Олександра здивовано подивився на нього і сказав:
– Так адже Вероніка завагітніла від нашого телепня. Він сам сказав.
– Вероніка, йди-но сюди, скажи ти вагітна? – почервонів батько.
– Ні, батько, ти що, хто сказав? – злякалася дочка.
– Ось Сашкові батьки говорять.
– Дочка, не бійся, якщо від Саші носиш дитини, він одружується з тобою. Ми допоможемо всім, чим можемо. Це така радість. Перший онук чи внучка. Ну?
– Ні, я не вагітна, Саші я жартома сказала, посміялася, а він серйозно прийняв. Ні, правда, — стримуючи сльози, твердо сказала Вероніка.
– Ну, ось, все вирішилося само собою. Вибачте дочці, ну пожартувала над хлопцем, всяке буває. Молодь, є молодь, — говорив її батько випроваджуючи гостей.
А тим часом Вероніка лежала і плакала в дальній кімнаті. Сволота, гад, не міг відразу сказати, що одружується. І я дурепа, пішла на «вертоліт» сіла. Кому довела? Сашкові? Він, напевно, зітхнув з полегшенням. А його батьки порядні виявилися, не дивися, що синок такий хлюст. Дурепа, я дурна. Як мама просила, напевно, серцем чула, говорила, потерпи, все налагодитися. Такий гріх взяла на душу. Весь вечір пролежала одна в тузі, покликали до вечері, не пішла. Потім, мама тихо зайшла, підняла і притиснула доньку до грудей. Галина щось шепотіла їй ласкаве, Вероніка ж беззвучно ковтала сльози. Мати й дочка довго плакали разом.
