Мама мого чоловіка недавно перенесла інсульт. Лікарі радили гарно доглядати за нею, щоб відновилася. Можливо не зовсім, але хороший догляд не помішає. Відразу виникало питання, кому забрати маму до себе.
Крім мого чоловіка у неї є донька. Живе у двокімнатній квартирі, яку купили їй батьки. Ми з чоловіком живемо у трикімнатній квартирі, яка дісталася мені від мами з татом. Вони на той час переїхали в село. Там і живуть до цього часу. У свекрухи однокімнатна квартира. Сестра чоловіка приходила до мене з проханням забрати маму до себе. Адже в мене більше місця. Вона приходитиме допомагати, адже це її мама.
Я сказала, що подумаю. Мені потрібно порадитися з моїми батьками. Я розумію, якщо заберу свекруху до себе, то це назавжди. А в мене свої батьки є, і це їхня квартира, хоч і оформили на мене. Мама мені порадила, що краще я буду ходити допомагати біля свекрухи до сестри чоловіка. Тому що вона якщо й ходитиме допомагати, то не довго. Мій чоловік на моєму боці. Він розуміє, що весь тягар ляже на мої плечі, а йому потрібна весела, здорова дружина, а не замучена повсякденними проблемами.
Ми порадилися і сказали його сестрі, щоб найняти людину, яка буде дивитися за їхньою мамою, а ми разом їй платитимемо. Так і мамі веселіше, поряд знаходитиметься людина, і нам спокійніше, доглянута. Коли сестра чоловіка дізналася скільки коштує доглядальниця, відмовилася, великі гроші. Виходить на мене той тягар повісити безплатно можна, а сама дотепер відмовляється, щоб маму відвезли до неї. Наступного тижня свекруху потрібно забирати, а ми не дійшли однієї думки.
