Зрозуміло, що кожна дитина мріє про те, щоб у неї була повноцінна сім’я. Щоб в ній панував затишок, любов, довіра. Щоб всі отримували задоволення від проведення часу разом. Але в сучасному світі такі сім’ї можна побачити лише на екранах телевізорів під час перегляду фільмів.
В реальності все дедалі гірше. А діти дедалі частіше стають тягарем для своїх батьків і з часом взагалі є жертвами домашнього насилля. Більшості діткам з ранніх років просто необхідна допомога психологів. Вони ростуть ображеними на весь світ, злими на суспільство, з купою психотравм.
Так трапилося і зі мною. Ні, мене не здали у дитячий будинок, не били і не знущалися. Просто зрадили. Всі. І матір, і батько. Коли я була зовсім малою, тато пішов із сім’ї. Мама багато страждала, плакала. А потім і сама забула про дочку. В її житті були важливими чоловіки, нові інтрижки, а не я.
Ні одного кавалера матері я добре не пам’ятаю, адже змінювались вони зі швидкістю світла. Та всіх їх вона годувала, доглядала. Чого не можна сказати про мене. Маминої любові, ласки я не відчувала уже ніколи.
Коли я підросла і настав час вступати в університет, то з’їхала від матері. Хотілося якнайшвидше покинути той будинок і ніколи туди не повертатися. Навчання закінчила я гарно, тож швидко знайшла престижну роботу.
Коли почала заробляти непогані гроші, то про мене згадала матір. Якось раптово у ній прокинулися материнські почуття любові, ніжності. Я розуміла, що це все лицемірство, але не могла їй відмовити. Давала стільки грошей, скільки вона просила.
Та потім це перейшло всі межі. Мама нахабно мені заявила, що хоче отримувати 50 відсотків моєї зарплатні. Мене здивувала і образила така замашка. Виходить, що любов рідної матері мені потрібно купувати. Цей варіант, звичайно, не влаштовував мене, тож довелося назавжди розпрощатися із рідною людиною.
