Тато знову пізно повернувся додому. Мама не в собі від злості, вона зривається на нас із сестрою, бо не може висловити своє невдоволення чоловіку, який готовий дати їй відсіч. Яна закрилася у своїй кімнаті, мабуть, одягла навушники, увімкнула гучно музику й ізолювала себе від проблем дорослих.
Мені з цим важче. Я не можу не думати про те, що буде, якщо батько піде від нас. Мама уже давно скаржиться своїй подрузі про те, що у нього хтось є. Тітка Рита переконує її, що такого бути не може, бо наш тато найзразковіший чоловік з усіх, що вона знає. Ці слова трохи заспокоюють й без того роздратовану маму.
Та ось минає кілька днів й вона знову поводить себе як істеричка. Якщо можна буде обирати, то я хочу залишитися з батьком. Нехай це буде жорстко й мама не захоче знатися зі мною, але я не витримаю життя з нею до закінчення школи. Не те щоб я не люблю мами, просто ми ніколи не могли порозумітися. Цієї миті я не можу пригадати жодної речі, яка могла б нас зблизити чи об’єднати.
З татом набагато легше. Він мене розуміє, йому не треба пояснювати свої мотиви та вчинки. Він ніколи не засуджує, не каже свого дорослого «Я ж тебе попереджав, а ти не слухала». Якщо треба про щось поговорити, батько спокійно вислухає, дасть слушну пораду, прислухається до моєї думки.
Коли крики затихли й у квартирі погасло світло, я тихенько прокралася на кухню з наміром перекусити. Навіть така річ, як нічний перекус, дратувала маму. Вона часто повторює, що це шкідливо й не піде на користь моїй фігурі, в той час, як тато, завжди складав мені компанію.
Увімкнула світло й жахнулася, коли побачила маму за столом зі стаканом в руках. По пляшці було зрозуміло, що вона вже «веселенька».
-У нього є інша! – сказала вона, дивлячись крізь мене, тож я не одразу зрозуміла, що звертається мама саме до мене.
-Мамо, ти знову за своє?
-Ти достатньо доросла, щоб розуміти звичайні речі – вона простягла мені чек з ювелірки на покупку сережок.
-Це абсолютно нічого не доводить! Може він купив їх для тебе – намагалася я знайти виправдання для тата.
-З якого дива? Твій батько востаннє дарував мені прикраси ще до твого народження.
-Так у вас скоро річниця – 20 років у шлюбі. Це ж вагома дата. Я переконана, що сережки для тебе.
Мама не відповіла, тихенько підвелася й пішла стелити собі на дивані. Вкотре. Вранці прокинеться раніше від усіх, щоб прибрати сліди своєї жіночої поразки й знову вдаватиме, що щаслива.
Через два тижні наша сім’я пішла до ресторану. Ми святкували річницю весілля батьків. Ні мама, ні тато, не захотіли влаштовувати пишне свято й запрошувати друзів та рідних.
Яна подарувала батькам їхнє весільне фото у рамці, яку вона виготовила власними руками. Я – келихи для шампанського із гравіюванням, яке відповідає їхнім шлюбним обітницям. Мама розчулилася, батько залишався незворушним. Коли дійшла черга до них обмінятися подарунками, то мати вручила татові запонки, а батько поставив перед нею маленьку коробочку.
«Ну от, як я й казала. Зараз він подарує тобі сережки» – цей вираз читався у моєму погляді, коли я дивилася на маму. Здавалося, вона розквітла й вперше за останні кілька місяців щиро посміхнулася. Коли мама відкрила коробку, посмішка швидко зійшла з її обличчя.
-Іменна печатка – повідомила мама, щоб ми з Яною не заглядали їй у руки.
-Так, ти завжди мріяла відкрити власну справу. Подумав, що це буде для тебе своєрідним поштовхом до успіху.
« Я ж казала, а ви мені не вірили» – саме цей вираз застиг на обличчі матері, коли я поглянула на неї. Вперше за останні кілька років я побачила її справжню. Зморена постійними здогадками, зраджена коханим чоловіком, розчарована у житті ось така нещасна жінка сиділа переді мною. Хай вона не ідеальна й з нею буває важко, але мама точно не заслуговує на таке ставлення.
