Мама п0меpла, її не стало. Пішла тихо. Ніхто відразу не помітив, що її душа відійшла.

Мами немає. Час — неоціненний.

Померла мама. Дзвінок пролунав, і я почув ці слова. Її просто не стало. Покинула нас тихо, і ніхто зразу не помітив, що душа покинула цей світ. В один момент все інше стало не важливим. Я спішив додому, по дорозі вислуховував співчуття від друзів, знайомих, родичів. Це були лише слова, які не здатні вернути маму назад або залікувати мій біль.

Все було, наче в тумані. Свідомість була не зі мною, відразу перед очима дитячі спогади, згадки про маму, коли вона була ще молода, жвава. Там, у тих спогадах, вона була такою енергійною, щасливою, вона кликала мене додому. Стіни квартири були наповнені траурною тишею. Приїхала швидка допомога підтвердила факт смерті, потім поліція. Усе відбувалося, як завжди, коли помирає людина. Тільки власна втрата, набагато важча. І як кажуть: “Кожна людина, самотня у своєму нещасті”. Приходили знайомі, родичі прощалися з мамою. Я на автоматі усе робив, що від мене вимагалося. Мені ніхто не заважав. Навіть від дітей не було ніякого шуму, криків. Вони просто сиділи тихенько на дивані, час від часу шепталися. Далі були могилки, табличка, на якій написані дата народження і смерті. Яке життя швидкоплинне.
Дружина прибирала на кухні. Складала посуд. Молодша донька ставила багато запитань, тим самим виривала мене зі своїх думок. Діти не думають про смерть, вона їм ні до чого. А життя все пливе. І земля крутиться, як і крутилася, не зважаючи на те, що сонце захмарне.

Стояв і дивився на мамину кімнату. Вона була чиста і пуста. Перший день без мами. На похоронах одна людина мені сказала слова, які я досі не можу викинути з голови: “Ти подорослішав”. Так воно і є. До того моменту, поки живуть наші батьки, ми ще діти. Адже нам є в кого попросити поради, підтримки, турботи. Бували моменти, коли я приходив додому злий, засмучений. І мама старалася мені не завдавати лишніх турбот, тихенько запитувала: “Як день, синку?”. І я через необережність казав щось різке. Але її очі не переставали споглядати за мною. Разом ми тішилися за мої перемоги, засмучувалися через невдачі. Мама, як ніхто вміла слухати. Я “виливав” усю свою душу їй, а потім ставало так легко, завдячуючи моїй ненці. Часто вона казала мені: “Нічого, сину, скоро все стане на свої місця, і буде ще краще”.

Моя мама була мудрою жінкою і практично завжди правда була на її боці. Я дорослий під маминими крилами відразу ставав маленьким і розповідав свої проблеми. Вона втішала. Завжди мене втішала, бо любила. Від неї мені була потрібна була тільки любов, яку вона дарувала. Щиро. Просто так. Моя помилка: я не цінував того, що вона давала мені, думав, що так буде завжди й нікуди це не дінеться.

clip.dn.ua

Невже я думав, що мама буде жити вічно? А, можливо, я просто звик і не думав про це. Мама померла, а я дуже відчуваю її відсутність. Як же не вистачає її очей, турботливих рук та теплих слів. Наразі я чоловік, батько, колись стану дідусем, але вже ніколи не буду сином. Право називати мене сином мали тільки мої батьки. Для них я завжди був і залишався маленьким хлопчиком.

Дружина може зрадити, знайти когось іншого, діти виростуть, розпочнуть самостійне життя, а для мами я завжди залишусь сином. А тепер її не стало. Промайнуло 40 днів. Зберуться люди, аби згадати, пом’янути. Біль не залишає мене. Я все більше і більше згадую минуле, спогади, те, що раніше не пам’ятав, зараз пригадую. Таке враження, що цей стан зі мною назавжди. Кажуть, що рай знаходиться біля ніг матері. Та воно і є. Тільки там можна віднайти внутрішній спокій, відчувати себе потрібним, знати, що тебе приймають, таким як ти є і люблять. Як жаль, що ми цього не розуміємо і не цінуємо.

Шкодую, що при житті не сказав, як я її люблю, ціную. Але зараз я подумки всю свою вдячність відсилаю їй на небеса. Жаль, що час не можна повернути. Цю істинну можна тільки осягнути на власному досвіді. Цікаво, скільки часу має пройти, аби я відчув моральне полегшення?

Мами нема на землі фізично, але вона завжди буде поруч, я буду пам’ятати її поради. Вона в моєму серці, і смерть цього не забере.

Що можна сказати людині, яка втратила маму? Чому люди не цінують своїх батьків при житті й так страждають, коли втрачають їх?

Оцініть статтю
Дюшес
Мама п0меpла, її не стало. Пішла тихо. Ніхто відразу не помітив, що її душа відійшла.