Моя мама завжди мріяла мати доньку. Але мрія її не збулася. Мій старший брат і я народилися з різницею у віці три роки. Коли я вже ходив до школи, мама завжди говорила.
– От якби донечка в мене була, допомагала б. А то одні чоловіки. Ніякої жіночої помочі.
І тихо зітхала. До речі, на шафі стоять дві красиві ляльки. То мама при кожній вагітності купувала ляльку, сподіваючись, що буде дівчинка. Так і красуються вони на шафі. Коли до нас у гості приходять татові чи мамині знайомі з дочками, ляльки дістають, щоб дитині було чим бавитися. Потім, коли гості йшли додому, ляльки ставали на своє місце.
Коли я перейшов у шостий клас, тато сповістив радісну звістку, у нас буде братик чи сестричка. А третя лялька вже красувалася на шафі поряд з двома, що куплені раніше. Та на цей раз сподівання мами знову не підтвердилися. УЗІ показало, хлопчик.
Виростали ми швидко. Старший брат навчається в університеті, я закінчував школу, менший брат ходив у дитячий садок. Через рік піде в перший клас. Час летить швидко. Коли я вчився на третьому курсі університету, старший брат повідомив, що одружується. І відразу друга новина. Його Оксана вагітна. Мама зраділа. Не вдалося самій народити доньку, внучку сподівається діждатися.
Коли прийшов час робити УЗІ, мама поїхала разом з Оксаною. Хотіла перша дізнатися, хто буде. З кабінету дівчина вийшла винувато дивлячись на свекруху.
– Хлопчик у нас буде, – тихо проговорила вона.
Мама довго сиділа мовчки, потім підвелася, взяла Оксану під руку:
– Ну і добре, що хлопчик. За то яка в мене невісточка гарна, як дочка мені. Так що непогано мати хлопчиків, дівчат потім приведуть.
