Загалом мама до мене рідко приходила. А сьогодні несподівано завітала на чай. Я рада була її приходу. Тим паче, що зранку встигла спекти її улюблений пиріг з ревеню і не проти була посидіти за горнятком чаю та поспілкуватися.
Мама пила чай і в її поведінці відчувалося напруження. Вона майже не чула мене, що я бачила по її очах. Вловивши її настрій, зрозуміла, що мама до мене завітала не просто так. Тому я припинила власний монолог і запитала:
-Ну, кажи, що там у тебе?
-Розумієш, доню, прийшла до тебе про дещо попросити. Думаю, що ти мене зрозумієш і підтримаєш… Йдеться про сина, про твого звідного брата – Володю… Розумієш, йому потрібна машина, бо важко на роботу громадським транспортом добиратися…А він уже не пацан…
-Хай купує… Ніхто ж не проти, – погодилася з нею я.
-Але ж у нього немає грошей. А машина дуже потрібна. На дорогу він тратить більше години. А машиною всього лиш за п’ятнадцять хвилин можна добратися… – м’ялася вона в розмові.
-Не розумію, в чому ж проблема, мамо? – знизала плечима я.
-У вас є старенький «опель» – віддайте його брату. Олю!..
-Мамо, як ви так можете? Володя – не мій брат! Через вітчима ви вигнали з хати рідного батька. Я не збираюся з ним ділитися речами свого чоловіка…
-Але ж «опель» вам не дуже потрібен. Ви ж маєте «Джип».
-Ну і що? На «опелі» чоловік кілька разів у тиждень їздить на рибалку, – обурилася я і пішла в захист.
-Мам… Я взагалі не розумію, що означає «віддай». Хай собі заробить. Чи візьме на машину кредит. Або хай йому гроші подарує тато.
-Ти ж знаєш, що в мого чоловіка часом на пачку сигарет не вистачає, не те, що на машину… – розгублено констатувала стан речей мама.
-Розумію, мамо! Але машину зведеному братові дарувати не збираюся. Вона нам також потрібна. Врешті – він мужчина і повинен сам навчитися на себе заробляти!
-Подумай, доню. Добре подумай. Ти ж знаєш, що в мене грошей нема. А у вас вони є і можете нам допомогти. Ми все ж таки родина…
Мама незадоволена чи, може, засмучена вийшла з хати. Я не знала, що маю сказати їй на прощання. Після такої розмови вона, мабуть, тепер довго в мене не буде появлятися. А я не знала, чи вчинила правильно.
Увечері про все розповіла чоловікові. Він сказав, що згоден зі мною. Йому справді цей старий «опель» поки що добре служить. А якщо родина через це перестане з нами спілкуватися, то невелика втрата. Так завершив розмову чоловік. І ми задоволені пішли на кухню пити каву.
Скажіть, як би ви поступили на моєму місці?
