Моя свекруха жила в селі. Чоловіка давно вже не стало, тож старенька поралася по дому сама. Нещодавно вона захворіла та попросила допомоги в єдиного сина. На що почула, що він зайнятий на роботі та немає часу з нею няньчитися.
Старенька знеможена жінка не мала сил боротися з хворобою. Добре, що у важку хвилину на допомогу прийшла невістка. Відправила другу маму у лікарню на обстеження та лікування. Провідувала хвору кожного дня, приносила фрукти та домашню їжу. Через два тижні свекрусі стало краще. Лікар перед випискою сказав: «Ваша мама потребує піклування. Не можна її залишати саму та без нагляду».
Поліна привезла свекруху до себе додому. Правда, чоловік таким гостям зовсім не зрадів. Навпаки, розсердився на дружину, що прийняла таке рішення самостійно, не порадившись з ним.
–Нащо ти її сюди притягнула? – сердито запитав він дружину.
-Твоїй матері потрібен нагляд та догляд. Вона житиме у нас до тих пір, поки не повністю не стане на ноги.
-Нічого їй немає! Вона просто знудилася жити сама, от й придумала собі нову пригоду! Мамо, ти, наче на зло. У мене тільки все стало налагоджуватися на роботі. Начальник нарешті мене помітив, а тут ти заважатимеш! – крикнув спересердя син.
Старенька нічого не відказала своїй дитині, лише було видно, як старе зморшкувате обличчя скривилося від болю. Поліні теж було неприємно слухати це все від чоловіка. Не за такого хлопця вона виходила заміж. Що ж з ним стало, невже він завжди таким був, а я просто не помічала? Що ж мене чекатиме на старість років, якщо раптом занедужаю?
Богдан, нічого більше не сказавши, розвернувся й пішов на роботу. Його мама почала збирати назад розпаковані валізи.
Ввечері чоловік повернувся додому, сподіваючись, що матері уже не застане. Біля дверей побачив валізи та квиток на автобус.
-Мама ще в нас? – здивовано запитав у дружини. – Коли її автобус відправляється?
– Мамин ще не скоро, а твій о 19.00. Поживеш у маминому домі, може розуму наберешся та дитинство згадаєш. Пам’ять відновиться, хто тебе народив, хто тебе виховав, виростив та кому ти завдячуєш життям. Коли попустить, можеш повертатися додому.
Богдан стояв на порозі власного дому розгублений та чужий. Такого повороту він точно не чекав. Поліна ж зі свекрухою на кухні пили чай та згадували щасливі історії свого життя.
