Мені на той час було 10, а братові 13 років, як мама й тато вирішили їхати за кордон заробляти гроші. Нас залишили не бабу й діда.
Відтоді у всіх дуже різко змінилося життя. Ця історія затяглася на більш ніж десяток років. Батьки там освоїлися, стали нормально заробляти. Планувалося, що вони заберуть мене й Анатолія до себе, як тільки обживуться. Але вони просто забули про нас. Так, надсилали гроші бабусі до певного часу, ми жили нормально, не бідували. Але батьки приїздили кілька разів на рік й лише на лічені дні, а потім знову їхали. Мені здавалося, що вони вже звикли без нас і їм так набагато краще. Саме тому вони ніби чимшвидше втікали від нас за кордон.
Бабуся й дідусь лише тяжко зітхали після кожної ”втечі” батьків. Вони нас дуже любили, але вже самі були не молоді, а у дідуся ще й зі здоров’ям були проблеми. Проте, мушу зазначити, що бабуся, попри свій вік, намагалася всіляко замінити нам маму, а дідусь — тата. Вони ходили на усі батьківські збори, виступи, посвяти в першокурсники. Мама з татом й подзвонити забували. Вже мовчу про те, що вони навіть не знали, що я вмію співати, а брат має талант до малювання й планує стати архітектором.
Саме бабуся з дідусем сказали мені займатися тим, до чого душа лежить. В мене, крім голосу, був хисту до гри на музичних інструментах. Я пішла спершу в музичну школу, а потім вступила на музичний факультет. Бабуся не пропустила жодного мого концерту. А мама, здається, навіть не чула, як я гарно співаю. Кожного разу, коли я намагалася подзвонити їй, вона казала, що немає часу й кидала слухавку. Потім я й зовсім перестала їй дзвонити.
Ми з братом вже дорослі. Буває, як зійдемося за одним столом, починаємо ностальгувати й згадувати наше щасливе дитинство. Щасливим його зробили бабуся й дідусь.
Ми з братом обоє маємо добру освіту, яку здобули виключно своїми знаннями й працею. І я, і Толік закінчили університети з відзнакою. Зараз кожен з нас працює на роботі, заробляє й складає плани на майбутнє. Грошей від батьків не беремо вже багато років, а вони й не дають. Бабуся й дідусь живуть на свою пенсію, щось трохи ми з братом їм допомагаємо.
То що батькам заважало вернутися весь цей час? Їхні діти вже дорослі, їм не треба вже виховувати нас. Це все вже зробили баба й дідо. Але батьки не хотіли вертатися. Бо їм так вигідно було. І заробіток грошей це лише привід. Їх абсолютно не тягнуло додому, до сім’ї. До слова, за останній рік вони зателефонували два рази.
Другий раз був нещодавно, мама дзвонила сказати, що вертається в Україну. Вертається сама, бо з татом вони розійшлися, в нього вже інша жінка. Виявилося, вони вже кілька років, як не жили разом, приховували від нас усе, вдавали, що разом.
Мама вернулася кілька днів тому й стала наводити порядки. Оскільки жити їй, окрім дому бабусі й дідуся, не було де, вона заявила, що доглядати за ними не буде, тому краще за все буде поселити їх в будинок пристарілих. Мовляв, вона за кордоном вже замучилася стариків доглядати, тепер хоче відпочити й пожити для себе.
Тільки приїхала, а вже натворила біди. Такого нахабства від неї я аж ніяк не очікувала. Невже за стільки років вона не назбирала собі грошей навіть на оренду житла тут? Що аж треба стариків з їхньої хати виганяти?
Я сказала, що заберу бабусю й дідуся до себе й сама про них попіклуюся. Тоді мама образилася, бо думала, що я це запропоную їй. Мовляв, вона хоче жити зі мною…
А я не хочу жити з чужою мені жінкою під одним дахом. Я готова доглядати бабу й діда до кінця життя, найняти їм доглядальниць, якщо сама не впораюся, але я не хочу жити з мамою. Так, як вона багато років тому не хотіла вертатися додому й жити з нами. Хоча мала багато шансів, бо ніхто її там не змушував бути.
Скільки разів бабуся просила її вернутися! Але вона не хотіла. Зате тепер приїхала й диктує свої правила, де, хто й з ким буде жити…
