Моя мама зациклена на ідеї видати мене заміж. Мені 23 роки, я працюю, подорожую, відпочиваю з друзями й живу у власне задоволення. Принаймні поки що. Моя ж мати місця собі не знаходить. Все хвилюється, що її донька залишиться старою дівою. «Я у твої роки вже чекала на народження другої дитини. А в тебе навіть хлопця постійного немає» – кожного разу чую я одне й те ж саме, коли приходжу в гості.
Найгірше, що мої запевнення, що я ще встигну більше на неї не діють. Мама вирішила самотужки знайти мені чоловіка. Уже двічі кликала мене в гості, а насправді влаштовувала мені побачення наосліп у своїй же квартирі. Варто згадати, що в основному претендентами на мою руку були сини її найкращих подружок. Уже уявляю своє злиденне життя з таким чоловіком.
Це я вам ще не розповідаю скільки разів мені доводилося змінювати номер мобільного телефону, бо мама роздавала мої контакти усім кому треба й не треба. Я навіть маю окремий телефон суто для розмов з мамою. Якщо на той номер телефонує хтось інший – одразу блокую.
Я не розумію, чому вона так сильно хвилюється з цього приводу. У наш час жінки прекрасно себе відчувають й без чоловіків. Я не виступаю проти одруження чи подружнього життя. Просто хочу аби вона зрозуміла, що це має бути моє свідоме бажання та й не можна за чоловіка обрати аби кого. Як же почуття кохання і все таке?
Думаю, що хтось із вас дасть мені мудру пораду, як заспокоїти маму та перемикнути її на щось інше, бо я вже божеволію.
