А ця квартира яка? Та сама на четвертому?
Я там зайва! зізналася Ольга Єфімівна, стидаючися до глибини душі.
Тоді їхай до мене! раптом запропонував колишній однокласник.
Зоряно, Рибко, ти це? окликнув її якийсь дядько.
Я ж Рибко! відповіла жінка, хоча тепер уже була Фоміна після розлучення залишила прізвище чоловіка. Дивно, звідки він її знає?
А я Сашко Лебедєв! вигукнув незнайомець, усміхаючись. Не впізнала? Я ж тебе одразу впізнав, коли бачив: зовсім не змінилася!
Левко кинув дружину після появи другої дитини. Виявилося, що вона не створила йому умов для зростання.
Завісли «мудрі девяності». Хтось навіть про особистий розвиток не чув всі просто виживали. Інтернету, коучів ще не було. А чоловік пішов: Оля залишилась з двома дітками, одне грудне.
Перша думка покінчити будьяким способом. Але розум, на щастя, переважив.
Допоміг батько: завод, у якому працював, розвалився, його звільнили, і інженер перетворився на няню.
Жили важко, майже в голод, бо в сімї працювала лише мама. Аліменти Левка були смішними, а все дорожчало за геометрією.
Коли малюкові виповнився рік, дівчина почала ввозити шуби з-за кордону: матеріально стало легше.
Разом їм вдалось підняти дітей! І ще навчитись безкоштовно!
У дітей вже зявились власні родини. Першою заміж вийшла Лєна: «Я вагітна, мамо! Скоро станеш бабусею!»
Оце радість у хаті, мовляв, як кажуть!
Все було б добре, якби не донька чоловіка привела до їхньої двокімнати, яку ще Олічному батькові в сімдесятіх подарували на заводі. Батьків до того часу вже не було.
Тоді окрема маленька двокімната вважалась «хорою». До того ж в ній була комора і балкон.
Тепер Ользі Єфімівні доводилось спати в одній кімнаті з сином. А потім і Сергій привів пасію: подали заяву!
Все виглядало красиво і піднесено, та проза життя переважила: виявилось, що мамі нема де спати!
Поки пасія ночувала у коридорі, це ще було терпимим: розкладний матрац однаково стояв і на кухні, і в коморі. Так, саме в коморі!
Спати на кухні Ольга категорично відмовилась це, за її уявленням, принизливо. Залишалась лише комора
Не закривай двері, і все буде добре! чесними очима хорували син і донька, не залишай маму з собою, чесна обіцянка!
А після пятдесяти років у коморі стало непогано.
Кілька днів усе йшло спокійно вона не закривала двері. А потім жінка побачила в коморі свої речі, викинуті з шафи, і дрібнички: її остаточно переселили туди
Тим часом Сергій вже женився: «Ти повинна зрозуміти, мамо! На оренду грошей у нас немає! Тож вибач».
А вона намагалась бути корисною: готувала і прибирала! А їхня реакція кидати її в комору, мов старого собаках.
Перспектива назавжди залишитись серед банок і коробок не вабила. І було страшно соромитися: виховала сина з дочкою, нічого не сказати!
Куди йти ніде, а грошей теж мало: вона працювала вчителькою англійської в школі. Хоча ще репетиторила, цього не вистачало для гідної квартири. А безкоштовна комора вже була
Тоді Ольга Єфімівна зі сумочкою, в якій паспорт і зарплатна карта, просто вийшла з дому і сіла на лавку під підїздом, сподіваючись, що прийде якась конструктивна думка
Наступного дня уроків не було: сидіти можна було до самого «морквиного» закінчення.
Зоряно, Рибко, ти це? знову окрикнув її якийсь дядько.
Я ж Рибко! відповіла жінка, вже Фоміна, і задумалась, звідки він її памятає.
А я Сашко Лебедєв! вигукнув незнайомець. Не впізнала? Я ж тебе одразу впізнав, коли побачив: зовсім не змінилася!
«Не потрібно брехати: не змінилася! Навпаки, як змінилася!» сумно подумала Ляля, вже давно ставша Ольгою Єфімівною.
А що з нами робить час добрий лікар і поганий косметолог! Підтвердженням був колишній красень класу, перетворений на лисого, повного, старого чоловіка. І вона, напевно, не краща
Скільки вони не бачились? Двадцять років? Тоді на вечорічній зустрічі ще всіх можна було впізнати.
Вона ж у школі закохалась у нього! Навіть запросила його на «білий повільний» танець.
А він одружився на страшній донечці якогось партійного працівника, що володіла необмеженими повноваженнями, карєристфіг.
Чому сидиш? Холодно ж! Не замерзай! розсміявся Олександр, від жарту який вона колись обожнювала.
Шкільний друг вдарив поболісному: у той час на лавках сиділи лише «бомжи»
А ти що робиш у цьому районі? перевела розмову інша Ольга Єфімівна. Ти ж, здається, переїхав?
Їду внукам навідатися: вони живуть у моїй колишній квартирі! Тепер повертаюсь додому! Куди ти? Ти теж живеш в старій квартирі? Памятаю навіть поверх четвертий!
Тож поїхали разом: згадали школу, Рибко! І наш «повільний» танець на випускному!
Ти його памятаєш? здивувалась стара жінка.
А то! А де ти потім зникла після школи?
Я зникла? обурилась Ольга. Це ти з тією мартиною зустрічався! Я ж сама себе усунула!
Не плутай причиннонаслідкові звязки, Рибко: спочатку ти сама себе усунула, а вже потім я зустрівся з мартиною! виправив її Лебедєв. Куди тобі?
І Ольга Єфімівна сказала правду: «Нікуди!».
І розплакалась.
Як це ніде? У тебе що, дому немає? здивувався кавалер.
Виходить, що немає! тихо відповіла жінка.
А ця квартира яка? Та сама на четвертому?
Я там зайва! зізналася Ольга Єфімівна, стидаючися до краю.
Тоді їдемо до мене! раптом запропонував колишній однокласник.
А марти А жінка як же? запитала Оля, бо чоловік принесе додому якусь тітку Але ж не ночувати на вулиці!
Ми з мартиною давно розлучились! Давай, піднімай свою пяту точку! Не бійся я не буду до тебе приставати!
І вягра у мене давно закінчилася! Тож спати спокійно будеш!
Чоловік простягнув їй руку, допомагаючи піднятись зі скамейки, і сказав: «Ну що, полетимо? У мене машина за рогом!»
І вони «полетіли».
Квартіра колишнього однокласника виявилась, несподівано, затишною. Сашко не збрехав: він дійсно не приставав!
Але лише два місяці потім запропонував одружитися.
Ну, підеш, нам по пятдесят три: які наші роки! До того ж йому завжди подобалася весела сміючка Зоряна. А їхній «повільний» танець він запамятав на все життя
І Зоряна дала згоду симпатичному ріелтору: хто б відмовився?
За весь цей час діти не подзвонили мамі жодного разу.
Спочатку вона інтенсивно чекала. Потім просто чекала. А потім у неї зявилась інша домінанта: підготовка до шлюбу і сімейне життя.
Дітям про шлюб не повідомляли. Велике святкування не планувалось: просто посиділи в кафе з чотирма свідками. Тож відсутність родичів була хоча б пояснена.
Пізніше Оля просто видалила телефони донечки і сина з контактів.
Адже, якщо за такий час про речі не згадали, значить, вони не потрібні! Так вчать розумні коучі розчистки.
Те ж можна застосувати й до людей: мама виявилась в житті дітей зайвою штукою.
А отже, вони їй теж не потрібні! Жорстко? Так. Справедливо? Теж.
Від часу, коли жінка покинула дім, пройшло вісім місяців. Наближалися довгі новорічні канікули, і Оля з чоловіком їхали закупатися в супермаркет.
Раптом пролунав крик: «Мамо!», і на шию Ольги кинулася донька, поруч топтався радісний син
Вони обійнялись, а потім мама спитала:
А ви чому в такому дивному складі?
Бо брат і сестра ніколи не ходили разом по магазинах: чи самі, чи зі своїми половинками.
А ми тепер завжди в такому дивному складі! пояснив збентежений Сергій.
Виявилось, що обидва розлучились!
Що одразу? здивувалась мама. Оце швидко! Але чому?
Бо тому! відповіли, і слово «швидко» влучило в точку: їх розбудили саме так!
Прийшли у непорушний час, і застали разом чоловіка Лєни і жінку Сергія! При цьому, у недвозначному «зах», як кажуть, виявилось, що в них давно любовморква і всі справи
Коли ти повернешся, мамо? нетерпляче спитав посміхаючийся син: тепер у них все буде добре!
І додав: «Куди ж ти зникла? Ми скучили!»
Чому ви так рано зрозуміли? втрутився якийсь дядько, стоячи зі дивно спотвореною мамою. Ви ще пару років планували, щоб Зоряна вас не впізнала!
А вам що? обурився Сергій. Лялям лізе
І повторив: «Коли ти повернешся?»
Так, додала радісна донька, а Сережка нічого не хоче робити по дому, уявляєш? А я з малюком вже вязка!
Спробувала пожартувати: «Хорошого сина ти виховала!»
А жарт не спрацював. Навпроти той же нахабний дядько спокійно сказав:
«Тоді прояви свої педагогічні якості і спробуй перевиховати братикакозенятка, бо критикувати це для майстрів!»
А ви, власне, хто? злегка спитала донька.
Я, власне чоловік у пальто з драпом! відповів чоловік.
Так, у нього справді було красиве драпове пальто. А на мамі було щось новеньке: раніше всі гроші йшли лише на їхні шмотки.
Який чоловік? хором здивувалися діти.
Звичайний: супругус вульгарис! пролунав нахабний голос. Тому мама не повернеться! У неї тепер своє життя!
Хіба ти не хочеш бути бабусею? сподівалась Лєна.
Зоряна хоче бути дружиною це набагато приємніше! Навіщо мені спати з бабусею? виголосив чоловік, додаючи: Приємно було познайомитися! А тепер ідемо!
А ми? тихо спитав Сергій.
І ви, мабуть, підете, з ноткою іронії сказав мамин чоловік.
Протягом усього часу мама не зробила жодної спроби вступити в діалог, лише посміхалась кутками губ.
Чоловік взяв Ольгу Єфімівну за руку і запропонував:
Ну що, полетимо?
І вони «полетіли».
Здивовані діти залишились стояти: от таке!
Коли Оля і Сашко закупилися і вже повертались додому, чоловік спитав:
Ну як скафандр не стискає? Достатньо повітря? Не задихаєш?
Вони обидва прекрасно розуміли, про що йдеться. І знали значення імені Олександр: скафандрзахисник. Він і справді був таким захисником. І чи можеш задихнутись від кохання? Ніхто його так не кохав
А Зоряна подумала, що нарешті отримала скафандр точно за розміром: можна спокійно вирушати в космос. І нічого не пізно!
Ну що полетимо?
І вони «полетіли».
