Ми довго жили втрьох, мама, я і молодша сестричка. Часто до нас приходила бабуся, добре, що жила неподалік. Свого тата я не пам’ятаю, а от тата Вероніки пам’ятає добре. Чоловік гарний, добре ставився до мене. Та коли народилася Вероніка, мене в тій сім’ї неначе не було. Мама не забувала, а от дядя Ігор. Віднині міг і стусанів мені дати. Я плакала, та мамі не розповідала, поки одного разу вона сама не побачила, як жахливо ставиться до мене її чоловік.
Відбулася велика сварка, після чого той чоловік зник із нашого життя. Віднині ми втрьох, і все в нас добре. Якщо потрібно посидіти із Веронікою, приходила бабуся, допомагала. Так ми й росли в любові й злагоді. Коли я закінчила школу, вирішила вступати в інститут у нашому місті, хоч мені дуже хотілося в столицю. Та залишати одних маму з сестричкою і бабусю, я не наважилася.
Якось мама заговорила, щоб продати обидві квартири, нашу і бабусину, і купити велику трикімнатну. Місця вистачить усім, і разом будемо. Ми з радістю погодилися. Все в нас вийшло, і ми вже на новій квартирі. У мене окрема кімната, Вероніка в кімнаті з бабусею, і мамина. Ми всі задоволені. Познайомилися з сусідом, чоловіком маминих років, який розлучений. Він почав приділяти мамі увагу, від чого вона розквітла, і немов помолоділа років на десять.
Мама з Олегом вирішили жити разом у нашій квартирі, а його здавати квартирантам. Все йшло добре, тільки спочатку. Надалі Олег став ображати нас із Веронікою, особливо я йому не подобалася, нервувала, як говорив він мамі. Я сварилася з чоловіком, а на моє здивування, мама завжди стояла на його стороні.
Мені образливо. Тому вирішила перейти навчатися в інший інститут, в столицю. Цього разу ніхто не був проти. Мама полегшено зітхнула, проводжаючи мене на вокзалі. А мені від того гірко на душі. Проміняла рідну дочку на якогось чужого чоловіка.
