У мене є дочка Софія, якій нещодавно виповнилося 33 роки. А її донечці, тобто моїй внучці Олесі, 10 рочків. Так склалося, що з першим чоловіком, Софія розлучилася вже давно. Тоді дитині було всього лиш кілька місяців.
Загуляв її чоловік, і вона не пробачила. Так вона опинилася в нас. У нас трикімнатна квартира – всі поміщалися. Софія користувалася тим, що ми доглядали за дитиною, і вона йшла туди, куди їй забаглося – до подруг, на пікніки, в різні компанії…
Я з чоловіком сприяли цьому, сподіваючись, що дочка влаштує особисте життя. Тому весь догляд за Олесею по-суті взяла на себе.
Кілька років тому Софія познайомилася з хорошим мужчиною. Скоро вони вирішили жити разом. Він, правда, жив на орендованій квартирі. Софія перейшла жити до нього. Оскільки Олесі було далеченько до школи звідтіль добиратися, то вона залишилася і надалі жити з нами.
Так сталося, що майже відразу Софія завагітніла. Тоді одразу розписалися зі Дмитром, теперішнім чоловіком. Після цього чомусь вирішили жити в нас. Незадовго, до року часу, народився онук.
Тепер нам зовсім тісно стало: Софія з чоловіком і малюком жили в одній кімнаті, Олеся в найменшій, а я з чоловіком в середній. Жили добре, дружно.
Однак я зауважила, що до сина Софія з чоловіком ставиться набагато краще, з більшою ніжністю, ніж до Олесі. Ні, вони її не кривдили. Не сварили. Усе купували, що вона хотіла. Але якось холодно. Ніби онук Євген – їх дитина, а Олеся – сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку, прикро за такий поділ.
Незадовго Євген пішов у садок. Дочка вийшла на роботу. Тоді молоді почали збирати гроші на квартиру. Опісля взяли невеликий кредит і купили собі невелику квартиру на окраїні міста.
Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, щоб Олесі було зручно ходити до школи. Міняти школу дитині не варто – це великий стрес. Але вони мене не послухали – купили там, де їм було зручно.
Софія попросила мене залишити внучку жити з нами. Адже зовсім поряд школа, також у неї тут є друзі, інші додаткові заняття.
Я поговорила з внучкою, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю. Так Олеся залишилася поряд зі мною.
Мама спочатку приїжджала частенько до дитини. Перевіряла уроки, за покупками ходили разом. На вихідні часто забирала Олесю до себе. А потім, не знаю з якої причини, відвідини стали все рідшими і рідшими.
А тепер Софія дзвонить дочці два-три рази на тиждень на п’ять-сім хвилин, і все. Приїжджає ще рідше: 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання дитини вона нам не дає.
Прикро, що навіть аліменти, які платить перший чоловік, тобто тато Олесі, залишаються у Софії. Найголовніше – мені дуже прикро, що Софія наче викреслила дочку зі свого життя. І Олеся це розуміє.
А недавно взагалі мені сказала, що в мене аж під серцем кольнуло: «Я ж розумію, причіп нікому не потрібен». Де вона таке почула? Я після таких слів пів ночі проплакала.
Не знаю, чи можна тут щось змінити? Адже дитині все-таки потрібна мама.
