У свої чотирнадцять років Вадим багато чого пережив. Навіть згадувати тяжко. Сьогодні сидить він один у квартирі й згадує дитинство, коли поруч тато і мама, і він, весело сміється, тому що татко підкидає вище голови, а мама готує новорічні подарунки. Вона, сміючись, оглядається, щоб ми не підглядали, куди й що вона положить, а потім всі разом шукатимемо подарунки, і будемо вгадувати де чий.
Сьогодні вечір перед Новим роком. Вадим нерішуче підвівся, їсти немає нічого, а надворі свято. В передноворічний вечір мама завжди готувала святкові страви. Щоб приготувати щось, вирішив сходити до магазину, адже залишилось небагато грошей, після того, як купив мамі ліки. Звичайно так було не завжди. Вадим пам’ятає, коли почала руйнуватися сім’я. Татові мало грошей, які отримував за свою роботу. Він домовився з друзями, які їздили на заробітки, щоб взяли його з собою. Мама була проти. Вона говорила, що їй вистачає того, що вони разом одержують, і тато дома. А поїде на чужину, так далеко і надовго. Але він маму не слухав, і коли його друзі сказали, що треба їхати, поїхав.
Більше ми його не бачили. Спочатку телефонував, а потім перестав. Мамі переказали, що в нього з’явилась інша. На той час мама була вагітна. Татові сказати не встигла, тому що ще не знала, а коли дізналась, чоловік більше не телефонував. Мама весь час сумувала, я говорив, що ми удвох впораємось, але змиритись із тим, що тато кинув, не могла. Можливо через це, але дівчинка народилася не жива. З того часу минув майже рік, мама згасає. Ліки не допомагають, і гроші закінчились, які були відкладені на купівлю будинку.
Вадим вийшов на вулицю, і побрів в сторону магазину, який ще працював. Зайшов, оглянувся, і почав дивитись, що можна купити на ті копійки, що залишились. Погляд зупинився на новорічних подарунках. Більше не роздумуючи, Вадим купив невеличкий подарунок, і пішов у лікарню.
Коли зайшов у палату, мама не спала. Він підійшов до неї, і сказав, що Новий рік зустрічатиме разом із нею. А на ранок піде додому. Мама дивилась на Вадима, і сльози текли по її щоках. Неначе вперше побачила сина.
– Прости мене синку, що я не думала про тебе.
