«Маму треба відпочити»: ці слова він повторював кожного дня після народження сина… і аж до самого кінця.
Кожного вечора, повертаючись з роботи додому, він першим ділом мив руки й ішов до нашого сина. Ані запах вечері, ані улюблена газета не могли його відвернути. Він підходив до ліжечка, нахилявся, брав малечу на руки — і в цю мить я закохувалася в нього знову. У чоловіка, який не боявся бути батьком. У мужа, який пам’ятав про мене.
— Маму треба відпочити, — говорив він із посмішкою, ніжно колихаючи на руках сплячого Данилка і тихо наспівуючи колискову, доки той не засинав.
— Маму треба відпочити, — шепотів він серед ночі, вставав першим, щоб змінити підгузник, а потім передавав мені сина, чекав, поки я покормлю його, і знову акуратно клав у ліжко.
— Маму треба відпочити, — казав він кожного вечора, зав’язуючи фартух і годував нашого вибагливого, впертого малого з ложки, перетворюючи кожну кашку на пригоду.
— Маму треба відпочити, — повторював він, збираючи однорічного Данилка на прогулянку, щоб я могла спокійно прийняти душ і побути сама — хоч півгодини.
— Маму треба відпочити, — говорив він, саджаючи на коліна вже підрослого сина, і починав розповідати йому свої чарівні казки, вигадуючи їх на ходу, аби відволікти дитину й дати мені тишу.
— Маму треба відпочити, — промовляв він, коли перевіряв домашні завдання, терпляче пояснюючи Данилку математику, яку той ніяк не міг зрозуміти.
— Маму треба відпочити, — тихо сказав він, коли Данилко, підрісши, повернувся пізно з випускного й мовчки пройшов на кухню.
Кожного разу, коли я чула ці слова, мене накривала хвиля ніжності. Серце стискалося, а очі наповнювалися слізми — не від болю, ні, від щастя. Мені хотілося зупинити час і назавжди залишитися в цій любові.
А потім настав третій етап любові. Тоді, коли слово «мама» в його устах змінилося на «бабуся».
— Бабусі треба відпочити! — посміхався він нашому онуку, коли той, залишившись у нас на вихідні, почав капризничати й кликати батьків. І тоді чоловік знову наспівував ту саму колискову — тільки вже іншому малечі.
— Бабусі треба відпочити, — підморгував він, збираючи рибальські снасті й в— Бабусі треба відпочити, — прошепотів він тепер уже мені, коли я, стомлена, закрила очі, а в кріслі біля вікна ледве відчувався теплий вітерець, ніби його легкий дотик.
