Оксана йшла додому засмучена. Вже вкотре їй прямо в очі говорять звідки взяла дівчинку? Річ у тім, що Оксана і її чоловік, обоє чорняві з карими очима. Дівчина середнього росту, її Анатолій трохи вищий за неї. Коли народилася дочка Зоя, відразу помітили, що вона світловолоса, з блакитними очима. Зовсім не схожа ні на Оксану, ні на Анатолія.
– Як так можливо? – Запитувала дівчина у своєї мами, – Зоя зовсім не схожа на нас. І ти говорила, що у нашому роді білявок не було?
– Так, не було, можливо у сім’ї Анатолія були подібні?
– Ні, його мама говорила, що в них всі чорняві.
Такі розмови траплялися часто від тих пір, як Зоя підросла і видно що волосся не темніє, і очі залишилися блакитними, не змінилися. Зовсім не схожа на батьків. Але любити доньку подружжя не перестало. Нехай що хочуть говорять, а донька їхня. Правда свекруха перестала спілкуватися з невісткою, звинувативши її в зраді. Та Анатолій не слухав маму, підтримав дружину, коли вона не стала ходити до його мами, намагалася знайти причину, щоб і доньку не пускати до бабусі. Ні до чого гарного розмови бабусі не приведуть.
Та сталося непередбачуване. Спочатку аварія, в яку потрапила Зоя. Все обійшлося переляком, хоч лікар наполегливо рекомендував пройти обстеження, щоб не було ніяких ушкоджень, які не побачили відразу. Дівчинка жвава як завжди. Тому Оксана вирішила не ходити по лікарях, навіщо лишній раз проходити те обстеження. Все обійшлося. Минув місяць, коли зателефонували Оксані зі школи. Зоя втратила свідомість під час уроку фізкультури.
Анатолій і Оксана сиділи в кабінеті лікаря. Дівчина нервово здригалася від кожного слова. Іван Петрович щось говорив, про те, щоб вони були мужніми. Та аварія не зійшла з рук. Від удару виникла пухлина, яка наразі виросла до великих розмірів. Операція складна, коштує багато грошей. Зробити можуть в столиці. А краще за кордон. Але там ще дорожче. Поруч повинна бути людина, яка може стати донором. Але це на всяк випадок.
– Обстеження яке ми провели показало, що ви не біологічні батьки Зої. – Говорив Іван Петрович.
Оксана бачила, що навкруги неї бігають люди в білих халатах. Чоловік схилився, щось говорить. Роздивилася, лежить на канапі. Чому? Потім свідомість повернулася. Зоя, дитинко, хто сказав. Що вони не є батьками? То не правда. Повільно піднялася, прямувала до палати, де лежить донька. Чоловік спинив:
– Не треба тобі йти до неї. Не хвилюй донечку. Я підвезу тебе додому, відпочинь. Потім разом підемо.
Анатолій повів дружину до машини, заодно телефонував її мамі, щоб приглянула за Оксаною. Коли зайшли у квартиру, теща також прийшла.
– Мамо, чому лікар так говорить? – Оксана безвільно схилилася на дивані.
– Тому що Зоя не ваша дитина.
