Коли мене, дорослого хлопця, запитують, яке в мене було дитинство? Я не знаю що відповісти. Слухаю своїх друзів, як вони з захопленням розповідають, що їздили з татом і мамою кудись там, чи тато подарував щось, чи тато влаштував для нього свято. Я можу сказати, що тата пам’ятаю, але неясно. Мама з татом розлучилися, коли мені виповнилося вісім років. Він не приходив мене провідувати, не брав із собою. Пішов і не згадує, що в нього росте син.
Мама горювала не довго. Вже через рік у нашій квартирі з’явився дядя Славик. Мама крутилася навколо нього, щебетала. На мене мало звертала уваги. А дядя Славик взагалі не помічав, що я там є. Спочатку я намагався привернути до себе увагу, але коли зрозумів, що я нікому не потрібен, закривався у своїй кімнаті.
Виявляється, що в дяді Слави є свій син, який частенько приходив до нас в гості. В такі дні мама варила, пекла. З кухні доносилися приємні пахощі. Мене також запрошували посидіти за столом. Та всю увагу приділяли Єгору, сину дяді Слави. Навіть моя мама на мене менше звертала уваги, ніж на нього. Можливо я був замалий, щоб судити. Але гарного відношення до себе не відчував ніколи. Коли Єгору потрібно було йти, дядя Слава діставав подарунок, який приховав до його появи.
Для мене подарунків не було. Навіть на день народження, просто привітає дядя Слава, а мама подарує светр, чи штани. Те що потрібно в школу. Про приставку чи гарний мобільний телефон, такий як дядя Слава подарував Єгору, мені не мріяти. Коли просив у мами, вона говорила, що в неї немає грошей. Пізніше я зрозумів, що дядя Слава мамі грошей не дає. Половину за комуналку, та на продукти. І то говорить, що він один, а моя мама зі мною. То йому потрібно третю частину сплачувати.
Взагалі, я виріс і не розумію, навіщо мама трималася за нього. Адже все, що він заробляв, віддавав своєму сину. Мамі інколи сукню купить. Я для нього чужий. Тому як тільки мені виповнилося вісімнадцять років, я пішов влаштовуватися в гуртожиток. Довго не брали, адже квартира в місті є. А багато студентів приїжджих. Та все ж таки я діждався, коли мені виділили ліжко в гуртожитку. Від тих пір додому не з’являвся. Мама приходила, просила вернутися, та я ні не можу.
– Мамо, чому ти його привела до нас, а на мене не звертала уваги? Наразі я сам про себе подбаю. Навіщо прийшла?
Та мама тільки плакала, просила вернутися. А навіщо? Моє дитинство закінчилося. А чи було воно у мене?
Недавно дізнався, що дядя Славик переписав на Єгора свою квартиру, і я так розумію, нашу з мамою при бере до рук.
Не знаю, можливо я не правий? І всі діти, в яких є отчим також так живуть, що це закономірність. Як ви думаєте?
