-Мамо, для чого ти це робиш? Невже так важко змиритися з думкою, що я вже дорослий? Припини сюди приходити, коли тобі заманеться й дай мені нарешті спокійно жити

Мені 52 роки. Я працюю вчителем у школі, викладаю українську мову та літературу. Мені подобається проводити час з дітьми. Знаєте, за досить поважний термін на цій посаді, я зрозуміла, що ми не тільки допомагаємо школярам здобути освіту, а й самі навчаємося у них.

Власне кажучи, через моє надмірне захоплення роботою, постраждав мій шлюб. Микола, мій чоловік, якось прийшов додому й застав мене за перевіркою зошитів. Він мовчки пішов на кухню, повечеряв, потім попрямував у ванні кімнату, прийняв душ. Коли знову підійшов до мене, я вже готувала плани-конспекти уроків.

-Коли у твоєму графіку передбачений час для чоловіка? – поцікавився він, але я була така зосереджена й стомлена, що не звернула на нього жодної уваги.

-Миколо, відчепися! Невже не бачиш, що я зайнята. У мене вже голова обертом від усього цього, а ти ще й чіпляєшся!

Наступного дня я повернулася додому й побачила, як чоловік збирає валізу. Він нічого не пояснював, а я вперше злякалася, що залишуся одна. Так і сталося, частково. Коли чоловік подав на розлучення я ще не знала, що вагітна. Новина про це пробудила у  мені бажання жити та насолоджуватися усім, що відбувається довкола.

Це був хлопчик. Я назвала його Миколою, хоч якась відплата за те, що сама зруйнувала свій шлюб. Тепер я зосередилася не на роботі, а на своїй дитині. Проводила з сином кожну вільну хвилинку. Ми були дуже близькими й не могли навіть дня провести один без одного.

Миколка ріс здібним та талановитим. Окрім навчання, встигав бігати у футбол та грати на гітарі. Я пишалася усіма його досягненнями й щиро переживала усім невдачам. Ми продовжували залишатися не просто мамою та сином, а найкращими друзями навіть коли у Миколи почався перехідний період, а от його студентське життя поклало край нашому зв’язку.

Син все рідше телефонував, практично не забігав у гості, постійно був чимось зайнятим. Мені не хотілося його втрачати, тому запропонувала орендувати квартиру. Поки Микола був на лекціях, я наводила лад у помешканні, готувала вечеряти, поливали кімнатні рослини, про які він геть забувався. Мені подобалося бути потрібною, але син вважав інакше.

Якось він повернувся додому раніше й побачив, як я витираю пил.

-Ти ж робила це позавчора! – рявкнув він роздратовано.

-Ну так, але знову зібрався, то чого не витерти.

-Мамо, для чого ти це робиш? Невже так важко змиритися з думкою, що я вже дорослий? Припини сюди приходити, коли тобі заманеться й дай мені нарешті спокійно жити.

Я стримувала себе до останнього, розплакалася уже на вулиці. Мені було так образливо через те, що моєї турботи Микола не оцінив, як слід. Все життя я звикла жити заради когось. Спершу робота, потім син, а тепер виявляється, що я нікому не потрібна.

Оцініть статтю
Дюшес
-Мамо, для чого ти це робиш? Невже так важко змиритися з думкою, що я вже дорослий? Припини сюди приходити, коли тобі заманеться й дай мені нарешті спокійно жити
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.