У моєї мами два сини, я і мій менший брат Андрій. Поки зростали, були дружними. Після закінчення інституту я одружився, а Андрій навчався в інституті й вечорами працював. Так мамі нашій легше. Адже вона одна вирощувала нас. Останні роки працювала на двох роботах, щоб ми вивчилися і в нас було належне майбутнє. Але нещодавно стали помічати, що мама хворіє частіше. Тому просили її, щоб залишила одну роботу. Ми вже дорослі, самі зможемо себе забезпечити.
Андрій працює вечорами. А ми, з моєю дружиною Валерією, вирішили їхати за кордон на заробітки. Діток у нас поки що немає. Тому встигнемо заробити собі на квартиру. Тим більше, що була можливість поїхати в той час. Мама плакала, коли дізналася, як далеко ми з дружиною збираємося їхати. Та всі документи вже готові, тому посумувавши, збиралися в далеку дорогу. Андрій обіцяв, що пригляне за мамою, щоб я не хвилювався.
Минуло п’ять років. Нарешті ми з Валерією повертаємося додому. Брат телефонував, що мама зовсім слаба стала, потрібні ліки. Ми вирішили не пересилати гроші, а приїдемо і купимо все, що потрібно. Та брат чомусь настоював на пересиланні. Говорив, що терміново потрібно. В мені поселилася недовіра до Андрія. Не знаю чому, але щось підказувало не поспішати висилати. Вже через тиждень ми були вдома. Те, що ми з Валерією побачили, не вкладається в моїй голові.
Виявляється, Андрій одружений і має четверо дітей. Найстаршому чотири роки, другому три, а дві близнючки пів року від народження. Живуть у мами у двокімнатній квартирі. Сім осіб у квартирі. Це ж де можна всім розміститися? Мама виглядає жахливо. Таке враження, що про їжу вона давно не згадувала. Сухенька, маленька. Коли я від’їжджав, мама виглядала гарно. Наразі вигляд старенької бабусі. А мамі ще немає шістдесяти років.
Андрій приходить щодня п’яний. Дружина Галина свариться на нього. Як сказала мама, таке щодня.
– Мамо, – говорю я, – чому вони живуть з тобою? Нехай винаймають житло. Тобі ж спокою немає?
– Внуків мені шкода, сину. Зарплату всю Галині віддаю, щоб годувала діток. А Андрій прийде п’яний, відніме в неї всі гроші, і знову голодні. Якщо Галині не даю гроші, то в мене відніме. Що з моїм сином сталося? А внуків все одно шкода. Хто їм допоможе, якщо не я.
Ми з Валерією терміново знайшли квартиру на місяць чи два. Як вдасться купити житло, відразу переїдемо у свою. Та все те розтяглося на пів року. Про маму не забували. Приносили продукти, правда дітки відразу налітали на харчі, бабусі діставалися крихти. З Андрієм я довго розмовляв, пропонував пройти лікування. Але брат не вважав себе хворим, ображався. Але я знову і знову намагався донести до нього, що ми дуже переживаємо про його майбутнє. Адже дітки маленькі.
Галина одна не в змозі їх забезпечити. Тато їм потрібен. Вже через пів року, коли ми жили у своїй квартирі, запросили до себе маму, пожити з нами. Тим більше, що Валерія при надії. Чекаємо сина. Мама погодилася, але кожен день ходить провідувати внуків.
Андрія умовили пройти лікування. Не відразу, але нарешті до брата дійшло, що пити не потрібно. Минуло три роки, поки в їхній сім’ї все налагодилося. Наразі в Андрія хороша робота. Діти ходять в садочок, старшенький в першому класі. Мама живе з нами, але допомагає Андрію і Галині. Її допомога полягає в тому, щоб зранку відвести дітей в дитячий садочок, увечері привести додому.
